Іван Нечуй-Левицький - Причепа

Музики заграли. Молоду попросили до танців. Зараз-таки вся ватага високодумної польської, з перевертнів, шляхти, що одрізнилась од усіх гостей, разом устала, зашелестіла дорогими шовковими сукнями і, маючи напереді тонконогого графа, почала прощатись з хазяїном і дочками, просячи вибачення за себе. Всю провину вони склали на якийсь бал, куди вони були вже передніше буцімто запрохані. Гордо і черство попрощалось панство з молодими і посунуло в двері, зоставивши по собі в гостинній пахощі дорогих парфумів на споминок про свої одвідини. Люцина, Рузя й Зося трохи не заплакали, трохи не попростягали слідком своїх благаючих рук. Вони бачили, що їх вже цурались більші й заможніші пани, і розуміли за віщо…

А в світлиці, де були всякі гості, не дуже шляхетні, розпочалися танці, безперестану, без утоми. Швидко Зося, а потім Люцина і Рузя забули про великопанство, закрутившись з молодими паничами в танцях. Леміщиха слідкувала очима за своїм сином, за невісткою, сиділа мовчки і тільки роздивлялась, як справляють у просвічених людей весілля. Ні одним словом, ні одним незвичайним вчинком вона не скомпромітувала себе в домі, де були заведені європейські звичаї. Українська женщина, навіть сільська, має свою природжену вподобу, природжене розуміння делікатного обходіння з людьми і ніколи не поведе себе тривіально між панами. Леміщисі було байдужісінько, що цілий вечір ніхто до неї не промовив слова, не дивився на неї, не сів поруч з нею. Поруч з своїм старим вони просиділи цілий вечір осторонь і тільки роздивлялись на літаючі в танцях пари. Їх простий убір лежав на їх ніби печаттю Каїновою, хоч ва весіллі було багато їм знайомих панків, урядників, синів деяких міських міщан, таких простих, як і Лемішка. Були навіть такі панки, котрі стояли вище за Лемішку тільки європейською одежею, трошки тільки письменні, ледве вміючі читати й писати. Але вони говорили московською або польською мовою і вже гнули кирпу, цурались своїх батьків, котрі не знали іншої мови, окрім своєї української: і вони вже соромились при людях сісти з ними поруч, розмовляти з ними попросту, піднімали їх на глум.

Гарно обставила Зося свою кімнату в домі своїх нових батьків! Здавалось, що Європа сіла в сусідах у Лемішок, притулилась до стародавньої їх хати! На всіх трьох вікнах своєї кімнати вона почіпляла завіси, плетені з тонких білих ниток. То був подарунок старших сестер. Ліжко було застелене червоним шовковим укривалом. Над ліжком висів килим фабрицької роботи, з квітками, багато ближчими до натури, ніж той килим, що висів над ліжком в Лемішки. Коло стола, застеленого червоною вовняною з китицями скатертею, стояло чимале крісло, з високою й широкою спинкою, оббите малиновою матерією. На столі стояло дзеркало на точених ніжках, весільний подарунок Якимів. На вікнах стояли вазони. Під стіною лисніла політурою нова шафа… Хатина мала зовсім європейський вигляд…

Швидко європейський вплив показався на всьому побуті старосвітського дому. В світлиці в Лемішки стіл стояв вже не в кутку під образами, а опинився перед канапою. Передніше всі образи були стовпились в один куток під стелю на покуті і в чотири ряди вкривали дві стіни, ближчі до покутя. Зося зоставила в кутку зо три образи, а другі картини порозвішувала симетрично й гарненько по три, по чотири скрізь по стінах, на панський лад. За обідом почали з'являтись на столі деякі нові потрави, печеня, пундики. Зося навіть вмовила стару Леміщиху надіти на голову чіпок з білими оборками, стуливши його як можна ближче до форми хустки.

Одначе Зося у всьому була покірна в новій сім'ї, змовчувала, нічого не вимагала, годила старому свекрові і очевидячки силкувалась постерегти звичаї й норови старих, призвичаїтись до їх собі і не йти наперекір їм. Хазяйство Лемішок було без міри більше, ніж у станового, де Зося ще й звикла на все готове. Комори й хижки, льох - були тут багато повніші всякого добра; товару й птиці було багато більше! Зося нічого не тямила в хазяйстві і навіть просила свою свекруху вчити її й показувати, що до чого стосується. Одначе Зося, лучче од своєї свекрухи, вміла з простих припасів, що купами лежали в коморах, зготувати щось смачне й добре. Леміщиха на все місто хвалилась своєю невісткою.

Освоївшись, оговтавшись в новій господі, в новій сім'ї, Зося почала постерегати вдачу й норови своїх нових родичів. Вона бачила, що Леміщиха хвалиться нею перед гістьми, поважає її за панство, за красу, за розум й просвіту, навіть ладна їй служити й годити, як коханій жінці свого сина. Зося говорила з нею завжди по-польській.