Іван Нечуй-Левицький - На гастролях в Микитянах

Левко не видержав такого нещастя, що одняло од його і славу артиста, і засіб. Він зажурився, впав у тугу; на його найшла меланхолія. Докторські ліки дорого коштували й нічого не помагали. І він з нестямки та з одчаю вибіг в пекарню, вхопив ножа, перерізав собі горло й двічі штрикнув ножем собі в бік. Палка, жвава та нервова вдача допровадила його до сумного кінця й запагубила великий талант.

Чутка про його несподівану слабість і смерть дійшла через газети і в Микитяни до отця Зіновія й Ольги Павлівни і дуже їх засмутила.

- Чи ти пак знаєш, що як Левко був ще малим хлопцем, то був дуже нервний та вередливий, та лайливий, - промовив отець Зіновій. - Часом як почне було вередувать, коли йому траплялась в чому-небудь якась недогода, то він плакав і вередував цілісіньку годину, доки було заспокоїться і зовсім вгамується. А як пришле було батько за ним коні, щоб їхать додому на вакації або на святки, то на його находила така нервова радість, що він було бігає по кімнаті, стрибає, махає руками, дриґає ногами, регочеться, аж кричить. Я постерігаю, що страшенна туга й досада довели його до такого сумного кінця. Шкода мені і його, і його великого таланту, що загинув так несподівано.

1903 року.

Київ