Іван Нечуй-Левицький - На гастролях в Микитянах

- Чи бачите, якого лиха наробила нам злива! От і добре, що Флегонт Петрович зачасу трохи полагодив школу та полатав покрівлю, - сказала Ольга Павлівна, - а от у нас після довгої суші та спеки покрівля розсохлась, як діжка. А тепер нам така морока, що не знаю, коли ми опорядимо та приберемо свої покої.

- А цей фортеп'ян ми купили не за готові гроші, а на виплат в білоцерківського направщика, що направляв у нас старий фортеп'ян. Як не спроможемось виплатить гроші зачасу, то направщик, може, й не візьме назад, так його обпаскудив отой дощ, - говорив отець Зіновій з сутінком бідкання в голосі.

- То візьмете в господа бога засвідчення та й покажете німцеві, що не ви винні, - говорив Наркис всмішки.

- Була б і нам в школі така сама морока, якби Флегонт Петрович не полатав заздалегідь школи. А тепер у нас у школі сухо та гарно, як у віночку: ми мали добрий захист в час страшної зливи, - сказала Софія Леонівна, - а я оце прийшла до вас, Ольго Павлівно, по маленькому ділу: моя Маша ще й передніше жалілась мені, що їй трудно ходить по бутвину на город через скошену леваду, бо колько ходити по стерні: стерня коле її в ноги через панчохи в литки й навіть через черевики. А теперечки їй доведеться брести босоніж через леваду й капусту. В неї чобіт нема, а ходить босоніж вона не звикла. Будьте ласкаві, загадайте Ївзі, щоб вона рвала бутвину на закришку і для вас, і для нас і заносила до мене, доки вода зсякне на леваді.

- Добре. Я скажу наймичкам рвати бутвину і для нас, і для вас, - сказала матушка.

Саме тоді нянька стирала глину на підлозі й чула ту розмову, і потім розказала в пекарні. Ївга підняла Машу на глум.

- Ця Маша удає, що вона спаніла у місті і їй буцімто колько ходить по стерні. Ходити на леваді по стерні то й колько, а як бігать до Суходольського навпростець через вигон по будяках, то й не колько й не мулько. Хіба ми Машині наймички, що повинні носить їй в школу бутвину? Це київське ледащо спаніло й очевидячки одмикує од простої сільської роботи, - глузувала Ївга.

- Прошу вас до себе на чай на причілок. Я вже нудьгую без Флегонта Петровича. ЩЦе добре, що цей панич гостює в мене. Принаймні не так страшно домовиків та злодіїв, - жартувала на прощанні Софія Леонівна.

- Весела сьогодні моя ятрівка. Певно, буде весела доти, доки в неї гостюватиме отой вродливий та веселий красунь, - говорила згодом матушка до свого чоловіка.

Надвечір отець Зіновій з сім'єю пішов до Софії Леонівни пити чай на причілку. Софія Леонівна прибралася, причепурилась, неначе думала йти будлі-куди в гості: наділа ясну сукню, начепила золоті сережки й золоту здорову брошку. На одній руці лиснів золотий браслет. Золоті убори дуже приставали їй до лиця. На плечі червоніла оксамитова кокарда з стьожок. Вона була надзвичайно привітна і ввічлива до Ольги Павлівни, не бундючилась, розмовляла веселенько, жартувала й піднімала на сміх та глузування Левка і Наркиса, і свого тихого та мирного сплюху, як вона часом дражнила свого чоловіка.

Саме проти школи залива залила частку вигону, одну леваду й кільки городів. Залива сповнила нижчу частку вигону, і там став ніби ставок. Вода не вникала в намочену землю й не стікала, бо й стікать було нікуди. В той ставочок і в городи, залиті водою, злізлись жаби неначе з усього кутка й, мабуть, на радощах, купаючись, підняли таке квакання, такий ґвалт, неначе відьми на Лисій горі в свій відьомський шабас. Вода в ярочку позаливала грядки. Молодиці й дівчата стояли по коліна в воді, підтикавши спідниці, і зазелень висмикували за гичку моркву та цибулю, неначе удили й витягали жовту рибу та печерували зелені раки.

- Дивіться, як ондечки на городах молодиці та дівчата печерують цибулю та моркву, - жартував Наркис, байдужний до того клопоту та біди.

- В нас на леваді жито й огородина вродили так, що можна б було збиток і продати. А тепер, певно, доведеться рятувать моркву та цибулю з води, бо й на нашій леваді вода залила сливе половину городу; вода з полів стікає на вигон, а з вигону в заливу оце кинулась через тин на наш город та леваду, - обізвалась матушка з спочуванням в голосі до молодиць та дівчат, що бовтались у воді.

- А на нашій леваді вода ще й до того прорвала в окопі прірву, ще й провалила таки добре провалля. Наробив дощ і нам багацько шкоди, - бідкався отець Зіновій.

- На наших буряках, де вода спала і вникла в землю, вже пожовкла гичка, а на огудину впала падь; гичка на буряках буде гнисти, як не вдарить сонце та не обсушить. Збавило й нам огородину, - бідкалась і собі матушка, аж зітхнула.