Іван Нечуй-Левицький - Неоднаковими стежками

І мати, і дочка, та й сам Елпідифор ніколи ніяких книжок не купували й не читали. Провадили вони часом розмову за театр, за артистів та театральні модні вистави, а найбільше за модні оперетки, котрі доводилось їм бачить. І в цьому була уся їх просвітність…

- Ой прехороша обстава! І тут хороше! - говорила мати.

- Що гарно - то гарно! Та з яким розумінням та вподобою усе дібрано! Яка тонка, аристократична вподоба в Люби! Як вона в цьому знається! -лепетала Мелася.

- О! що вона в цьому багато тяме, то тяме й справді. Так, певно, їй бог дав. Вони обоє такі артистичні на вдачу, що їм обом тільки найкраще та найдорожче припадає до вподоби, - сказала Таїса Андріївна, трохи слабка на розум зроду.

Таїса й її дочка справді добре знались в дорогому й гарному, бо… з оксамиту та з шовку й не вилазили. Тільки влітку мусили з цього вилізти, бо в оксамиті було занадто гаряче та душно.

Надивившись всмак та намилувавшись новою обставою, вони вернулись до світлиці та все лепетали, оглядаючи вдруге кожну річ.

- Чи це в вас і рояль вже… ніби не той? - спитала Мелася.

- Авжеж не той, бо новий. Люба без музики не може в животіть. Страшенно любе грати! Певно, так бог дав їй. А я купила новий рояль, бо старий був не дуже підхожий до нової обстави: дуже заялозений. Все в горницях було нове, усе лисніло, тільки рояль стояв замурзаний, неначе замурзане мужичиня між паненятами.

Гості все питали, що коштує кожна річ з обстави. Трата грошей була велика, без міри, й, очевидячки, не по засобах Таїси Андріївни та й самого Елпідифора.

- Мусила продать свій домок і не пошкодувала грошей. Бажалось мені таки догодить дітям, щоб пожили в добрі та гаразді. Але Елпідифор постачає й настачить на наше вдержання, на прожиток і на квартиру, - казала Таїса Андріївна, - в його засіб таки чималий.

Рипнули двері в прихожій: то верталась з візитів Таїсина дочка, Люба Павлівна. Уздрівши через одхилені двері приятельок, вона, не роздягаючись, вскочила в гостинну.

- А! це ви! Яка я рада! - гукнула Люба ще в дверях. - Добридень вам!

- Доброго здоров'я! Як живете? - гукнула Текля Опапасівна й пішла назустріч Любі.

- День добрий! день добрий тобі, Любко! - гукнула Мелася й, поскакавши опукою, випередила маму, вхопила в руки Любу, пригорнула міцно до себе й почала без ліку цмокать її, аж високі страусові білі пера на капелюші в Люби тряслись та коливались.

- Як ти, Любко, поздоровшала та покращала! - сказала Текля Опанасівна, сливе силою видираючи Любу в Меласі й цілуючи її наперемінку то в одну щоку, то в другу.

- Де це ти, Любко, так барилась? - спитала Мелася.

- Та оце, користуючись тим, що надворі година, поробила візити, бо була багатьом винна цього добра.

- І, мабуть, усі візити поробила? - обізвалась Текля Опанасівна.

- Кому ж робила візити? - спитала Мелася.

- Ой не всім! В мене цього довгу повнісінько, - ледве встигала Люба одповідать. - Оддавала візити багатьом. Зараз розкажу, потривайте! От я роздягнусь!

Люба миттю кинула на стілець чорне оксамитове пальто, а капелюш з здоровим білим страусовим пером поклала на кріслі, неначе посалила якусь райську птицю, що кивала крилами. Та птаха все кивала крилами, а Люба сіла й усе навіщось моргала довгими бровами.

Люба була трохи схожа на матір, але в неї був ширший вид і трохи більші, жваві та веселі карі очі. Вона була сливе кругловида. Виразні уста з ямочками, повненькі й рожеві, були випнуті й надзвичайно гарні. Невеличка на зріст, але повненька, як огірочок, з розкішними, чепурно зачесаними кісьми, з чорними, дуже примітними бровами, з повненькими напудреними щоками, Люба була дуже гарна й показна, сливе красуня. Темно-бузкова шовкова сукня, з ясно-жовтими делікатними кружевцями та брижами на маніжці, дуже приставала до лиця.

Люба перейшла світлицю. Дорога шовкова сукня на їй спочатку зашелестіла, а потім неначе засвистіла. Вона сіла в крісло, а шовкова сукня все шелестіла на їй, як тихо й приємно шелестить осіннє цупке кленове листя на дереві, черкаючись обоспільно одно об одно в жовтій гущавині. В вухах заколивались золоті сережки; ясно замиготіли в сережках два чималі алмазики, ніби зайнялись дві іскорки по обидва боки чудової голови. Люба, з чорними блискучими очима, з чорними різкими бровами, скидалась на гарну грекиню або волошку.

Врівні з нею Мелася одразу неначе зблякла й полиняла, і попоганшала, навіть здавалась нечепурно прибрана через свої тоненькі пачоси русявого волосся, що завжди теліпались в неї кругом товстенької, цупкої короткої шиї.