Іван Нечуй-Левицький - Неоднаковими стежками

Обстава в світлиці була чудова і, вважаючи на засоби Таїси, надто дорога. Розкішна художня горіхова мебіль лисніла золоченими смужками на обідках і була оббита ясно-вишневим дорогим оксамитом. Перед столом стояла долі висока лампа на тонкому та високому підніжку, оповитому стеблом гнучкого латаття з трьома білими квітками й з трьома зеленими листками. На столику коло стіни стояли два чудові, рясні канделябри з позолоченої бронзи. Коло дверей в столову по обидва боки так само стриміли дві високі лампи; їх держали в руках чорні арапки в позолочених куценьких спідничках та поясах, в позолочених кільчастих сережках. Арапок обтінювали високі старі пальми в вазонах. На вікнах над білими прозорими завісами були почеплені гардини з червоного плису. Плисові наддверники оповивали двоє дверей жмутами. По кутках під стінами були ніби недбайливо розкидані стільчики з двох оксамитових подушок, покладених одна на одну навхрест ріжками. На ріжках теліпались золоті китиці. На двох вікнах стояли два вазони камелії саме в цвіту: одна біла, друга рожева. Дві чудові картини художньої роботи висіли на стінах, оббитих срібними шпалерами з золотими взірцями.

Салон аж лиснів і новісінькою мебіллю, і новісінькою бронзою; лиснів чистий, навоскований паркет. Ніби цвіли свіжі квітки на чудовому килимі під столом коло канапи. Обстава була зроблена з вмінням і з великою вподобою.

- Ой яка пишнота! Усе блищить, лиснить! Усе аж сяє! Як гарно та пишно! - викрикували з дива обидві панії.

- А почому платили за аршин оцього ясно-вишневого оксамиту на кріслах та стільцях? - питала Мелася, перескочивши опукою до шести чималих фотелів, що стояли побіч стола по обидва боки.

- А почому платили за цей плис в портьєрах? - допитувалась мати.

- А які пишні високі лампи! Почім платили за лампи? - знов питала дочка.

- Дорого платили, бо мебіль художня; купували в магазині Кона, - обізвалась Таїса Андріївна, милуючись обставою.

- Певно, в Елпідифора кишені дуже позапорожнювані грішми! - промовила Текля Опанасівна.

- Ой, певно, це все недешево коштує! - обізвалась

Мелася.

- Та це, сказати по правді, я продала свій дерев'яний домок, свою халупку та половину грошей оддала за довги, а за другу половину посправляла оце все, щоб обставить кімнати і гарно, й естетично, бо й сама люблю усе гарне, і молоді люблять незгірше мене усе пишне. Такі вже вони обоє вдались на вдачу.

- Така пишнота, така краса, що аж мене взяла хіть обставить свої кімнати трохи краще. В мене ж дві дочки на виданні, - стиха промовила Текля Опанасівна.

- То й обставмо! Чому ж пак і нам не обставить покоїв? В нас в горницях усе таке старе та не модне, що й сором буде, коли часом ненароком будлі-хто заскоче до нас з Києва, - сказала Мелася.

- І обставили б, та грошей бігма теперечки, - сумненько промовила мати.

- Адже ж купують у нас десять десятин наші мужики… То продаймо та й обставимо хоч світлицю та кабінет.

- Нехай лишень перше подумаємо та поміркуємо з татом, та вже потім, може, й зробимо діло, - сказала з задумою мати.

- А чого тут довго міркувать? Маємо доволі грошей в кишені, то таки зараз принаймні хоч наберім на оббиття та на гардини чи оксамиту, чи отакого самого гарного плису, - сказала Мелася.

- І то гаразд: щоб по двічі не тарабанитись до Києва, - обізвалась Текля Опанасівна, трошки подумавши.

- Авжеж понабирайте зараз! Нема чого длятись та гаяться, бо, може, оце несподівано женихи шусть у хату! - промовила Таїса Андріївна.

- Що правда, то не гріх! - одповіла Текля Опанасівна.

- Як ми скінчили оцю обставу, то Елпідифор зараз покликав фотографа, і він поздіймав картинки з світлиці: одну просто од дверей, другу з отого куточка, третю з отого, а четверту з його кабінету. Це все на пам'ятку, - промовила наївно, по-дитячому Таїса Андріївна, - бо молоді обоє люблять ті куточки, де сиділи вкупці та милувались… Це на приємну згадку в дальші часи. А ось ходім лишень та подивіться, як зять обставив свій кабінет. Варто теж подивиться! В його теж багато вподоби, як і в Люби. Ой як він любе пишноту, як він любе все гарне! То вже йому, певно, бог так дав.

Таїса Андріївна повела гостей в кабінет. І в кабінеті була обстава так само багата й зовсім не по Елпідифоровій кишені. Серед кабінету стояв довгий писальний стіл з неполірованої дубини, чудово поцяцькований вперемішку горіховим та червоним деревом. По обидва боки стояли качалки-крісла, навкруги оббиті червоним плисом. Далі стояла дорога кушетка. По стінах були почеплені чудові полички для паперів, облямовані золотими торочками. Скрізь були порозкидані дзиґлики та стільчики. І нігде в кабінеті і в покоях не видно було ні однісінької книжки, навіть для людського ока, як інколи кладуть в багатих світлицях по столах.