Джеймс Джойс - Улісc

— І він каже: Сумна новина про нашого бідолашного друзяку Педді! Про якого Педді? Це я питаю. Про бідолашку Педді Дігнема , це він каже.

Збираються за місто: може, у Бродстоун. Високі брунатні черевики з шнурками, що звисають. Гарна ніжка. Чого він дляється, шукаючи той гріш? А вона бачить, що я дивлюся. Їх тішить, що хтось іще поклав на них око. Хай буде ще один. Про всяк випадок.

— А в чому річ? Це я питаю. Що там із ним скоїлося? — питаю.

Гордовита: багата: панчохи шовкові.

— Атож, — сказав містер Блум.

Він відхилився трохи вбік від балакучої голови МакКоя. Зараз сідатиме.

— Що з ним скоїлося? — він перепитує. А те, що він помер , — каже він. І зразу ж, повірте, наливає собі. Хто, Педді Дігнем? Це кажу я. І я зразу не міг повірити у те, що почув. Ми ж із ним гуляли ще минулої п’ятниці чи, може, в четвер, сиділи у «Веселці». Так , каже він. Не стало його. Помер у понеділок, бідолаха.

Дивись! Дивись! Сяйнув шовк, панчохи білі, дорогі. Дивись!

Здоровецький вагон трамваю задзеленчав, проїжджаючи, і затулив.

Зникла. Тьху на тебе, голосистий кирпаню! Почуваєшся так, наче вихопили з-під самого носа. Рай і пері {151} 151 (69) Рай і пері — розділ II поеми Т. Мура «Лалла Рук» (1817). . Завжди так буває. Саме коли хочеш побачити. Дівчина в під’їзді на Юстас-стрит. У понеділок це було, підтягувала панчоху. А її подруга затуляла демонстрацію. Esprit de corps [73] Дух товариства (фр.). . Ну чого ти баньки вирячив?

— Так, так, — озвався містер Блум, сумно зітхнувши. — Ще один пішов від нас.

— Один із найкращих, — докинув МакКой.

Трамвай проїхав. А вони вже мчали до Окружного мосту, її рука в дорогій рукавичці на сталевому бильці. Блись-блись, яскріли блискітки на її капелюшку, блись-блись.

— Як там дружина? Сподіваюся, все гаразд? — запитав МакКой уже іншим тоном.

— Авжеж, — відповів містер Блум. — Дякую, пречудово.

Він знічев’я розгорнув скручену в рурку газету і знічев’я прочитав:

— Моя половина щойно отримала запрошення виступити. Хоч іще й не підтверджене.

Знову йому, бач, кортить та валіза. Ну й нехай. Мені це не до шмиги.

Містер Блум неквапливо і приязно звернув на нього свої очі з важкими повіками.

— Моя дружина теж, — сказав він. — Вона співатиме двадцять п’ятого на урочистому концерті в Ольстер-холі у Белфасті.

— Справді? — запитав МакКой. — Радий це чути, друже. А хто вставив її виступ?

Місіс Меріон Блум. Вона ще не встала. Королева в спальні хліб із варенням. Без книжки. Зашмульгані фігурні карти, покладені в ряд по семеро уздовж стегна. Темна королева і світлий король. Кицьки чорний пухнастий клубок. Одірвана смужка конверта.

— Розумієте, це щось на взір гастрольної мандрівки, — став пояснювати містер Блум. — Солодка пісня . Утворили комітет. Видатки й прибутки ділитимуть порівно.

МакКой кивнув, мацаючи щетину вусиків.

— Цікаво, — сказав він. — Добра новина.

Він ступив крок, щоб іти.

— Ну що ж, радий був бачити вас живим-здоровим, — сказав він. — Та ми ще з вами зустрінемось.

— Авжеж, — погодився містер Блум.

— Ще одна річ, — додав МакКой. — Чи не могли б ви вставити й моє прізвище у список присутніх на похороні? Я б і хотів піти, та, може, у мене й не вийде. У Сендікоуві утопився чоловік, і якщо тіло знайдуть, мені доведеться податися туди разом із слідчим. А ви просто впишіть моє прізвище, якщо мене не буде, добре?

— Я це зроблю, — запевнив містер Блум, рушаючи. — Все буде гаразд.

— От і добре, — жваво озвався МакКой. — Дякую, друже. Може, я ще й прийду. Тим часом, бувайте. Просто Ч. П. МакКой — цього буде досить.

— Зроблю неодмінно, — твердо пообіцяв містер Блум.

Хотів обвести мене навкруг пальця. Не вийшло. Не на того напав. Пошукай когось іншого. Що ж до валізи, я просто її уподобав. Шкіра. Металеві косинці, заклепані крайки, замок із запобіжником і подвійною заскочкою. Минулого року Боб Каулі позичив йому свою на час концерту, що мав відбутися на регаті у Віклоу й відтоді цю валізу — шукай вітра в полі.

Містер Блум чимчикував до Брансвік-стрит. Ішов посміхаючись. Моя половина щойно отримала. Пискляве сопрано в ластовинні. Кирпатий носик. По-своєму нічогенька: для невеликої балади. Та немає запалу. Ми з вами, хіба не знаєте? В одній купі. Лащиться. Аж гидко. Невже він не чує різниці? Здається, він трохи теє. Таке мені не до шмиги. Я так і думав, що на Белфаст він клюне. Сподіваюся, що справи з віспою там не погіршилися. А то, може, вона й не схоче знову робити щеплення. Ваша дружина і моя дружина.