Джеймс Джойс - Улісc

Він простягнув свою картку крізь латунну решітку.

— Чи немає для мене листів? — запитав.

Поки поштарка шукала в скриньці, він роздивлявся плакат із закликом записуватися до війська: солдати всіх родів зброї на параді, і тримав кінець газетної трубки біля ніздрів, вдихаючи свіжий запах друкарської фарби. Мабуть, не відповіла. Останнього разу дозволив собі зайвого.

Поштарка простягнула крізь решітку його картку разом із листом. Він подякував і швидко глянув на конверт із адресою, надрукованою на машинці:

Генрі Квітові, есквайру

Поштове відділення Вестленд Роу

Дублін

Все ж таки відповіла. Картку з листом він засунув у бокову кишеню і знову став розглядати солдатів на параді. А де ж полк нашого рідного Твіді? Уже ветеран. Ось його полк: ведмежі шапки з плюмажем. Е, ні, він же гренадер. Гострі манжети. Ось вони: королівські дублінські стрільці. Мундири у них червоні. Дуже вабливі. Саме тому жінки до них липнуть. Однострій. Легше вербувати і муштрувати. Мод Гонн {145} 145 (67) На початку Англо-бурської війни (1899—1902), задля залучення волонтерів, у Дубліні скасували правило обов’язкової ночівлі солдатів у казармах, і вечорами вулиці заповнилися вояками, що шукали дівчат. Мод Гонн організувала кампанію протесту. написала листа, вимагаючи, щоб їм заборонили вигулюватися вечорами по О’Коннелл-стрит, це ж бо ганьба для столиці Ірландії. Про те ж саме волає і газета Ґріфітса: армія всуціль заражена венеричними хворобами: імперія Венерія {146} 146 (68) Газета Гріффітса трубить… імперія Венерія! — Анахронізм: про масу венериків в англ. армії писав у газеті Гріффітса «Шінн Фейн» Гогарті 1908 р. ! Емпіреї Гонореї! У них наче не всі дома, чи, може, їх зурочили. Струнко! Кроком руш! Раз-два! Три-чотири! На квартири, на квартири! Полк Його Величности. Проте він ніколи не надягає однострою ані пожежника, ані полісмена {147} 147 (68) Однострою ані пожежника, ані полісмена . — Таки й справді в цих одностроях Едвард VII (1841—1910, прав. 1901—1910) ніколи не з’являвся. . Вбрання масона — так.

Він вийшов із пошти легкою ходою і повернув праворуч. Говорили-балакали: наче можна щось змінити балаканиною. Рука його полізла в кишеню, вказівний палець просунувся під клапан конверта і розкрив його, сіпнувши кілька разів. Навряд чи жінки дуже зважають на такі речі. Пальці витягли аркуш із листом і зіжмакали в кишені конверт. Щось там пришпилено: може, фото. Волосся? Ні.

МакКой. Швидше його спекатися. Узявся тут на мою голову. Саме зараз, коли мені так.

— Привіт, Блуме. Куди це ви прямуєте?

— Привіт, МакКою. Та просто ходжу.

— Як почуваєтесь?

— Непогано. А ви як?

— Більш-менш нічого, — відповів МакКой.

Угледівши чорний костюм і краватку, він запитав стиха з пошаною:

— А що там у вас… сподіваюся, нічого не сталося? Я бачу, що ви…

— Та ні, — відповів Блум. — Це, ви ж знаєте, бідолаха Дігнем. Сьогодні ховають.

— Авжеж, не повезло йому. Така біда. А о котрій годині?

Ні, це не фото. Може, якийсь значок.

— Об о… одинадцятій, — відказав Блум.

— Я спробую прийти, — сказав МакКой. — Об одинадцятій, ви кажете? Я довідався тільки вчора увечері. Хто мені сказав? Гологан. Ви ж знаєте Стрибунця {148} 148 (68) Гологан на прізвисько Стрибунець — герой оповідання «Мати». ?

— Знаю.

Містер Блум дивився на той бік вулиці — там біля під’їзду готелю «Гросвенор» зупинилася бричка. Швейцар приніс валізу і поставив туди всередину. Жінка стояла, чекаючи, а він, чоловік чи брат, схожий на неї, шукав у кишенях дрібні гроші. Куртка моднячого фасону з круглим коміром, занадто тепла для такої погоди, видно, з грубої тканини. Стоїть із недбалим виглядом, застромивши руки в ці теперішні накладні кишені. Саме так, як та пихата жаба, коли ми дивилися гру в поло. Всі жінки задирають носа, аж доки ти виявиш, чого вони варті. З краси не пити роси. Набивають собі ціну. Достойна пані, і Брут, ми знаємо, достойний муж. Всього лиш раз ти її теє, і вона й перестане викаблучуватися.

— Я сидів із Бобом Дореном {149} 149 (68) Боб Дорен — герой оповідання «Пансіон». , він саме знову загуляв, і з цим, як його в біса, Бентамом Лайонсом {150} 150 (69) Бентам Лайонс — герой оповідання «В день плюща». . Ось ми тут і сиділи, осьдечки у Конвея.

Дорен, Лайонс у Конвея. Вона підняла до волосся руку в рукавичці. А тут заходить Стрибунець. Напідпитку. Відкинув назад голову і, вдивляючись удалину з-під приплющених повік, бачив, як вилискує на сонці жовтогаряча шкіра. Сьогодні видимість чудова. Може тому, що висока вологість. Балакає про се й про те. Рука леді. З якого ж боку вона сяде?