Джеймс Джойс - Улісc

[…]

Гомерів Телемах довідується від Менелая, як тому поталанило впіймати невловного морського бога Протея і вивідати дещо про Уліссові злигодні, тоді як Стівен Дедал бореться із Протеєм інтелектуального моря, мандруючи й надихаючись, відповідно, приморськими пісками та баговиннями Сендімаунта.

[…]

У Гомера німфа Каліпсо тримає Одіссея в любовному полоні сім років, аж поки боги звелять їй відпустити його, а в Джойса Л. Блум уранці полишає вдома на цілий день саму-одну дружину, яка вже добрих півтора десятка літ держить його у подібному полоні.

[…]

Блум пасивно сприймає все, що його оточує, що діється навколо нього, і це пасивне сприйняття вражень прирівнюється до поїдання Уліссовими супутцями лотосів забуття.

[…]

Блумові відвідини Гласневінського цвинтаря з нагоди похорону Педді Дігнема вторують Одіссеєвому сходженню в Аїд у Гомера.

[…]

Дотепна паралель: як у Гомера бог вітрів Еол допоміг Уліссові раз, а допомогти вдруге відмовився, так у Джойса редактор щоденнівки Майлс Кроуфорд спочатку ніби пообіцяв Блумові надрукувати його рекламу, а потім послав його «під три чорти», порадивши його клієнтові поцілувати його (редактора) «ясновельможну ірландську сраку».

[…]

Гомерівською основою епізоду стала втеча Одіссея з супутцями від людоїдів-лестригонів; вельми подібно й Блум жахнувся тим, як їдять «У Бертона», і подався шукати харчевні, де б їли більш по-людському.

[…]

На відміну від Гомерової поеми, у Джойса виступають подвійні небезпеки не фізичного знищення, а ораторського поглинення, репрезентовані відповідно сутичкою в Національній бібліотеці юного-амбітного Стівена Дедала й гурту балакучих учених.

[…]

Епізод складається з дев’ятнадцяти коротких замальовок, і по цьому невеличкому лабіринту рухається більшість персонажів «Улісса»: усе по Дубліну, в часовому проміжку від 3 до 4 години дня.

[…]

В «Одіссеї» Улісс убезпечився від пісенних чарів сирен тим, що запечатав вуха своїх супутців воском, а сам, лишивши собі вуха відкритими, прив’язався до щогли. В цьому епізоді Джойсового «Улісса» з буквальної відповідности є хіба що дві чарівні сирени-барменші: бронзовокоса міс Дус і злотоволоска міс Кеннеді — та ще мова ллється-переливається, слова розпадаються на частини й часточки, музично хлюпочучи в розмаїтих комбінаціях.

[…]

Гомеровому одноокому циклопові Поліфему в Джойса відповідає егоїстично-бундючний і націоналістично-непримиренний Громадянин, якому протистоїть лагідний та миролюбний Блум-Улісс.

[…]

В «Одіссеї» царівна Навсікая знаходить на березі моря знеможеного Улісса й веде його до палацу свого батька, царя феаків Алкіноя, тоді як у Джойсовому «Уліссі» юна дівчина Герті МакДауелл, «кривенька качечка», кокетує з Блумом-Уліссом, виснаженим після драматичної втечі з харчувального закладу Барні Кірнана, а стиль цієї інтерлюдії витримано в дусі «дамського мережива» жіночих романів.

[…]

Як Одіссеєві супутці, попри заборону свого проводиря, все-таки повбивали священних биків Сонця, так і чоловіки, що завітали до Притулку Материнства начебто зі шляхетною метою: морально підтримати породіллю, що вже три дні ніяк не розродиться, — поводяться геть як пиворізи-гультіпаки, і їхнє блюзнірство вбиває морально сестер-працівниць, а можливо, й декого з породіль, до котрих могли долинути гуки того гульбища.

[…]

Як гомерівська Цирцея перетворює Уліссових супутців на свиней, так Белла Коген, господиня веселого дому на Маббот-стрит (звучить, невипадково, майже як Макбет -стрит!) обертає лагідно-жіночного Блума в жінку — Блуму, але зрештою Блум таки долає лихі Беллині чари, як Гомерів Улісс — Цирцеїні.

[…]

Гомерів Одіссей, повернувшись на рідну Ітаку, домовляється з вірним свинопасом Євмеєм, як перемогти нахабних женихів, що домагаються Пенелопиної руки. Хоча «Притулок візника» й відповідає Євмеєвій хижі, а Козолуп — самому Євмеєві, відповідність тут лише приблизна, як приблизно співвідноситься вигадана Одіссеєм повість із побрехеньками «морського вовка» Мерфі. Однак те, як Блум відкрився Стівенові, а той — Блумові, луною вторує возз’єднанню Одіссея з Телемахом.