Джеймс Джойс - Улісc

БЛУМ: Я міг би вам… Тобто як ваш меменеджер… Місіс Меріон… якщо ви…

МЕРІОН: То ти втямив, що тепер усе змінилося? (Спроквола погладжує свій прикрашений дармовисиками корсаж. В її очах дружнє співчуття.) Ет, Польді-Польді, тобі ще треба побувати в усяких бувальцях, доки наберешся кебети. Вчитися треба та вчитися.

БЛУМ: Я так хотів повернутися по той лосьон, що в ньому віск із помаранчевим цвітом. У четвер він зачиняється рано. Але завтра я насамперед туди відразу. (Ляскає себе по кишенях.) Ця клята мандрівна нирка. Ох!

Він показує на південь, потім на схід. Там з’являється новенький чистенький брусок лимонного мила, випромінюючи світло і пахощі.

МИЛО: Ми домовилися: Блум миє землю, я — небо.

На диску милосонця появляється обличчя аптекаря Свіні.

СВІНІ: Три і пенні, якщо ваша ласка.

БЛУМ: Авжеж. Для моєї дружини, місіс Меріон. За особливим рецептом.

МЕРІОН (стиха) : Польді!

БЛУМ: Слухаю, моя пані.

МЕРІОН: Ті trema un росо il cuore [321]?

Зневажливо відвертається і йде, пухка і водночас величава як пава, наспівуючи дует із «Дон Жуана».

БЛУМ: А ви певні щодо цього Voglio ? Маю на увазі, як його вимов…

Дибає слідом за нею, слідом за ним дибає пес, винюхуючи. Стара звідниця хапає його за рукав, на її бородавці вилискують волосинки.

ЗВІДНИЦЯ: Десять шилінгів за незайманку. Зовсім свіжа ніхто навіть пальцем. П’ятнадцять років. І там нікого, тільки старий татусь, п’яний як квач.

Вона показує рукою. На порозі своєї відчиненої темної комірчини стоїть Брайді Келлі, боязка, мокра від дощу.

БРАЙДІ: Гетч-стрит. Може, надумались?

Йойкнувши, вона махає хусткою, як кажан крильми, й тікає. За нею женеться здоровий чолов’яга, тупочучи черевиками. Спотикається на сходах, підводиться і зникає в темряві. Чується тихе хихотіння, потім тиша.

ЗВІДНИЦЯ (її вовчі очі, мов жарини) : Допався як кіт до сала. До твого відома, у законному закладі незайманої не знайдеш. А у нас за десять. Та не лови ґав, бо ті в цивільному накриють, що й не зчуєшся. А тут виникає ще й ця сучка з шістдесят сьомого.

З'являється Герті Макдауелл. Закочуючи очі, вона кульгає до нього. З манірними вихилясами показує, сором’язливо опустивши очі, те, що тримала в руці за спиною, — білизну, заплямовану кров’ю.

ГЕРТІ: Все те, чим володію на цім світі, я віддаю лише тобі. (Стишує голос.) Це ви зробили. Я вас ненавиджу.

БЛУМ: Я? Коли? Це вам приснилось. Я вас уперше бачу.

ЗВІДНИЦЯ: Зась тобі до джентльмена, дурисвітко! Вона, срамотниця, знай пише облудні листи джентльменові. Шукає клієнтів на панелі, пропонує себе чоловікам. На місці твоєї матері я б давно вже одлупцювала тебе ременем, хвойдо.

ГЕРТІ (Блумові) : Тепер ви знаєте всі мої секрети, що у нижній шухляді. (Гладить його рукав, пускає сльозу.) Жаль тебе, одруженого бідолаху! Кохаю тебе за те, що ти зробив зі мною.

(Вона йде засмучена, ступаючи боком, кульгаючи. На бруківці стоїть місіс Брін у бобриковому чоловічому пальті з великими накладними кишенями, очі широко розплющені й свідчать, що вона обмірковує якусь каверзу, посміхаючись усіма своїми травоїдними зубами).

МІСІС БРІН: Містере…

БЛУМ: (Поважно кашляє) Шановна пані, в нашому останньому листі від шістнадцятого червня ми мали приємну нагоду…

МІСІС БРИН: Містере Блуме! Ви тут опинилися в самому осерді гріха! Я спіймала вас на гарячому. Ви дворушник. Так ось хто ви є насправді!

БЛУМ (поквапливо) : Не треба так гучно називати моє ім’я. Не знаю, у чому ви збираєтесь мене звинуватити. Не виказуйте мене. Стіни мають вуха. Як ви поживаєте? Ми ж бо з вами цілих сто років. Вигляд у вас чудовий. Кажу вам щиро. Погода саме така, як належить у розпалі літа. Чорне поборює тепло. Звідціля мені ближче додому. Цікавий квартал. Притулок Магдалини для рятунку пропащих жінок. Я секретар…

МІСІС БРІН (піднімає застережливо палець) : Не заговорюйте мені зубів. Я знаю декого, кому це не сподобається. Постривайте, я все розкажу Моллі! (Лукаво.) Негайно поясніть, чого ви тут опинилися, інакше буде вам непереливки!

БЛУМ (озирнувшися) : Вона часто казала, що хоче побувати. Подивитися на міські нетрища. Заради екзотики. Якби вона була багата, тримала б обслугу негрів у лівреях. Отелло, чорний звір. Юджин Стреттон. Навіть хористів під негрів у ліверморівських виставах. Брати Боухи {745} . Чи, може, й сажотрусів.