Джеймс Джойс - Улісc

Тоді він попросив Террі принести води собаці, і, їй-богу, тварина так жадібно хлептала ту воду, що чути було за добру милю звідси. А Джо його питає, чи згодиться ще повторити.

— Можна ще, — відповідає, — chara [207] Друже (ірл.). , а то ти подумаєш, що я на тебе чомусь образився.

Їй-богу, він тільки вдає, що у нього не всі дома. Швендяє по місту з одного шинку до іншого з цим собацюрою старого Гілтрепа, покладаючись на те, що ви вважатимете за велику честь для себе, коли він погодиться, щоб ви почастували його випивкою, і розкошує собі коштом міських платників податків та членів корпорації. Довічна гульня для чоловіка і пса. А Джо питає:

— У тебе для ще одного пива місце знайдеться?

— А на ставку для ще одної качки місце знайдеться? — питаю його я.

— Ще раз те саме, — це він до Террі. — А ви певні, що нічого не бажаєте з числа буфетних напоїв? — питає він.

— Ні, дякую, — відказує Блум. — Річ у тім, що я, власне, прийшов сюди зустрітися з Мартіном Каннінгемом, розумієте, щодо страхової спадщини бідолахи Дігнема. Мартін попросив мене зайти в контору. Виявилося, він, тобто Дігнем, не повідомив страхову компанію, що заставив свій страховий поліс, і відтак, по закону, кредитор по заставній нічого не може отримати.

— Комедія, — засміявся Джо. — Дотепно виходить: старий Шейлок сам себе надурив. Тож тепер усе це на руку дружині, хіба ні?

— Ну так, — каже Блум. — Справу мають довершити її поклонники.

— Які поклонники? — допитується Джо.

— Я помилився, — поправляється Блум. — Маю на увазі: законники, адвокати дружини.

І пірнає у плутанину заставного законодавства і в те як лорд-канцлер вирішує і слід врахувати інтереси дружини і вже створено фонд але Дігнем заборгував Бріджмену деяку суму грошей і якщо тепер дружина чи удова ставитимуть під сумнів права кредитора по заставній і зрештою забив мені баки цим заставним законодавством. Йому самому з біса пощастило, що не попав тоді під це саме законодавство як шахрай і волоцюга, та приятель у суді його вирятував. Продавав білети добродійницької лотереї, яка провадилася буцімто за сприяння Угорської королівської влади. Щоб я вмер коли неправду кажу. Щодо євреїв краще помовчу. Угорський королівський грабунок.

Аж тут суне, похитуючись, Боб Дорен і просить Блума переказати місіс Дігнем, що він співчуває їй у втраті й дуже жаль, що не вийшло у нього з похороном і переказати їй, що він сказав і що всі, хто знав покійного, кажуть, що ніколи ще на білому світі не було кращого і достойнішого чоловіка, ніж бідолашний любий Віллі, нині покійний, переказати їй. Словом, балакає таке, що не тримається купи. Потискає Блумові руку і закликає трагічним тоном: перекажіть їй те то. Ми з тобою тиснем руки, бо одна мета в нас, брате, будем разом із тобою махлювати й шахрувати.

— Маю тішитися надією, мосьпане, — сказав він, — що я не зловживаю нашим знайомством, яке може здаватися коротким у розумінні тривалости часу, але ж спирається, як я сподіваюся і гадаю, на взаємну пошану, раз я прошу у вас такої ласки. Якщо ж я дозволив собі деяку вільність, то нехай щирість моїх почуттів послужить вибаченням мого зухвальства.

— Та ні ж бо, мосьпане, — заперечив той. — Я високої думки про ті спонуки, які спричинили ваш намір, і обіцяю докласти всіх зусиль, щоб допомогти вам у довершенні вашої місії, мету якої ви мені довірили, тішачись думкою, що хоча доручення це пов’язане з сумною подією, але сам вияв вашої довіри до мене дещо пом’якшує гіркоту вмісту цієї чаші.

— У такому разі дозвольте мені потиснути вашу руку, — сказав він. — Я певен, що доброта вашої душі куди краще, ніж мої нікчемні слова, допоможе відчути біль мого серця, такий гострий, що якби я не тамував його з усіх сил, він би позбавив мене дару мови.

І подався собі геть, силкуючись не хилитатися. Ще тільки п’ята година, а він уже як зюзя. Оце колись пізно увечері він мало не попав у каталажку, добре що Педді Леонард знав того полісмена, номер 14А. Напився в забігайлівці на Брайд-стрит уже після кінцевої години і бахурує з двома хвойдами, і їхній супер тут же ошивається, і вони хиляють портер чайними чашками. Хвойдам він видав себе за француза, мовляв він мсьє Жозеф Манюо, та й ну шельмувати католицтво, а насправді він сам, ще хлопчиною, прислужував при службі Божій у церкві Адама і Єви, заплющуючи побожно очі, і хто написав новий заповіт, а хто старий заповіт, і тискав їх та лапав. А ті дві хвойди реготали аж мало не померли зо сміху, спорожнили у нього, бовдура, кишені; він залив усе ліжко портером, а вони верещать і регочуться. А як поживає твій заповіт? У тебе який заповіт, старий чи новий? Саме тоді в цю забігайлівку нагодився Педді. А подивитися на нього в неділю, коли він із своєю жінкою-потіпахою простує до церкви і вона, виляючи задом, ступає до вівтаря в лакованих черевиках, не абияк, а з пучечком фіалок, як цяця, наче панночка. Достеменна сестра Джека Муні. А матуся, стара мандрьоха, здає комірки вуличним коханцям. Їй-богу, Джек наставив його на путь істинний. Попередив, якщо тільки він не покриє своїх гріхів, то хай начувається.