Джеймс Джойс - Улісc

Припекло. Йому.

Коли уперше він уздрів. Та ба!

Джигун. І красень водночас.

Щебетання. От приваба! Ваблять нас,

Марто! Прийди!

Ляп-ляп. Плесь-плесь. Ляп-плесь-ляп.

Божеми лийти ще ніко ли тине чувта кого.

Пет лисий глушман приніс преспап’є а ніж забрав.

І поклик ночі в місячному сяйві: він далеко-далеко.

Мені так сумно. P.S. Я так самотньо блумаю.

Чуєш!

Морський ріжок рогатий кручений холодний. Чи в тебе є? Для всіх і для кожного сплеск і поклик безгучний.

Перли: коли їй. Рапсодії Ліста. Цить.

Хіба ви не?

Та ні: ні-ні: повірте: Лідлюд. А півень знай кукурікає.

Чорні.

Низька октава. Ну ж бо, Бене, ну.

Той питає, а він не петра. Хе-хе, Той питає, а він хе-хе.

Та постривай!

У печерах, у темних глибинах землі. Могутні верстви руди. Naminedamine. Усі загинули. Усі полягли на полі болю.

Дівочі кучерики наче узори на листі папороті.

Амінь! У гніві він заскреготав зубами.

Руків’я помпи туди-сюди, туди-сюди. Холодна ґуля все стирчить. Бронзолідія укупі з Майназлотом.

Із бронзою і з золотом у зелених сутінках океанських глибин. Блум. Наш Блум.

Стук-стук раз, стук-стук два, то півняча голова: зерняток шукає, курку пригощає.

Моліться за нього! Моліться ірландці!

Його грубі пальці клацають як кастаньєти.

Великий Бенабен. Великий Бенбен.

Останню троянду Кастилії літа покинув наш Блум у глибокій зажурі.

Ї-і-і-і! Попискує стиха. Пищавка в живот-і-і.

Чесний люд. Лід Кер Кау Де і Долл. Так-так. Як і ви. Піднімуть твій дзень-дзелень.

Пффф. О-о-о!

Де бронза зблизька? Де золото здаля? Де копита?

Пррр Фррр.

І тоді, тільки тоді. Мій епітрах. Буде напфиссаний.

Закінчив.

Починай!

За бронзою золото, голівка міс Дус за голівкою міс Кеннеді над фіранками бару готелю «Ормонд» слухали, як цокотять віце-королівські копита, як видзвонює криця.

— А це вона? — запитала міс Кеннеді.

Міс Дус пояснила, що так, сидить із його екс, у перлово-сірій і eau de Nil [177] Зеленкувато-блакитний колір (фр.). .

— Дуже витончене сполучення, — сказала міс Кеннеді.

Раптом міс Дус наче вся спалахнула і збуджено промовила:

— Поглянь он на того в циліндрі.

— На котрого? Де він сидить? — озвалося ще збудженіше золото.

— У другій кареті, — пояснила міс Дус, і її вологі губи, засміявшися, зблиснули на сонці. — Він дивиться сюди. Пусти-но. Я погляну.

Бронзова, вона майнула у закуток, притиснула носа до шибки в ореолі палкого дихання.

Потім пирснула вологими губами:

— Він так видивлявся на наші вікна, що мало не скрутив собі шиї.

І засміялася.

— О, Господи! Чоловіки, та вони ж заплішені дурні, хіба ні?

Проте журливо.

Міс Кеннеді зажурена походжала, перейшовши із світла в затінок і накручуючи на палець пасмо волосся, що звисало за вухом. Походжала зажурена, вже не золотосяйна, вона все накручувала, завивала нависле пасмо. Зажурено вона накручувала навісне золоте пасмо за мальовничо вигнутим вушком.

— Для них життя — гуляй душа, — журно сказала вона.

Для чоловіка.

Блухто пройшов повз Муленгові трубки, несучи у грудях насолоди гріха, повз антикваріат Вайна, несучи в пам’яті солодкі гріховні слова, повз тьмяне погнуте столове срібло Керролла, задля Рауля.

Коридорний хлопець до них, до них у барі, до них барменш підійшов. Для них, які не звернули на нього ніякої уваги, він брязнув на шинквас тацю з чашками, які задеренчали, і

— Ось, маєте ваш чай, — сказав.

Міс Кеннеді манірно переставила тацю нижче, на перекинутий ящик з-під пляшок газованої води, щоб сховати її від постороннього ока.

— А що воно там таке? — зі своєю безцеремонною манерою поцікавився гучноголосий хлопець.

— Поміркуй-но сам, — відказала міс Дус, сходячи із свого спостережного пункту.

— Майбуть, твій кавалір, га?

На це гордовита бронза дала такий одвіт:

— Якщо я почую від тебе ще раз таке нахабне грубіянство, то зразу поскаржуся місіс де Мессі.

— Грубіянство янствоянство, — чмихнув ОКріпвалець, рушаючи туди куди його послала звідки й прийшов…

Блум.

Насупившись над своєю квіткою, міс Дус сказала:

— Цей шмаркач уже розбестився далі нікуди. Якщо він знову поведеться нечемно, я йому так намну вуха, що не забуде довіку.

Виглядає як леді, а слова не дуже гожі.

— А ти не звертай уваги, — порадила міс Кеннеді.

Вона налила чаю в чашку, потім вилила його знову в чайник. Вони сховалися за шинквасом, як за рифом, чекали, стоячи на підніжках, на перекинутих ящиках, чекали, поки чай настоїться. Вони погладжували свої блузки, обидві з чорного атласу, по два шилінги дев’ять пенсів за ярд, чекаючи поки чай настоїться, і по два шилінги сім пенсів.