Це його перша різдвяна вечеря, і він думав про братів та сестричок, що чекають у дитячій — як чекав колись він, — коли принесуть пудинг. Він почував себе якимсь дивним, підстаркуватим у цім форменім піджаку з глибоким вирізом коміра; а вранці, коли мама привела його у вітальню, одягнутого до меси, батько заплакав. Це тому, що він згадав свого батька. Дядько Чарлз теж так каже.
Містер Дедалус накрив полумисок і став пожадливо їсти. Тоді сказав:
— Бідолаха Крісті, його аж перехнябило від його шельмівства.
— Саймоне, — сказала місіс Дедалус, — ти не подав місіс Райордан соусу.
Містер Дедалус вхопився за соусник.
— Невже! — заволав він. — Місіс Райордан, простіть бідолашного сліпця.
Данті прикрила тарілку руками:
— Ні, дякую.
Містер Дедалус повернувся до дядька Чарлза:
— Як там у вас, сер?
— Повний порядок, Саймоне.
— А в тебе, Джоне?
— Нормально. Собі візьми.
— Мері? На, Стівене, — це щоб волосся кучерявилось. Він щедро полив соусом Стівенову тарілку і поставив соусник на місце. Тоді спитав дядька Чарлза, чи м'ясо м'яке. Дядько Чарлз відповісти не міг, бо мав повен рот, і тільки головою кивнув.
— А слушно відповів наш друг канонікові, га? — сказав містер Дедалус.
— Ніколи б не подумав, що він здатен на таке, — сказав містер Кейсі.
— Я дам вам пожертву, отче, коли ви перестанете робити з Божого дому виборчу дільницю.
— Гарна відповідь католика своєму священикові, — сказала Данті.
— Вони самі напрошуються, — ґречно сказав містер Дедалус. — Мали б крихту розуму, то дбали б краще про релігію.
— Це і є релігія, — сказала Данті. — Вони сповняють свій обов'язок, остерігаючи людей.
— Ми ходимо до дому Божого, — сказав містер Кейсі, — смиренно молитися нашому Творцеві, а не для слухання передвиборчих промов.
— Це і є релігія, — повторила Данті. — Вони роблять правильно. Вони повинні наставляти паству.
— І розводити пропаганду з амвону? — спитав містер Дедалус.
— Звичайно, — сказала Данті. — Це справа суспільної моралі. Що це за священик, який не каже своїй пастві, що правильно, а що ні?
Місіс Дедалус відклала ножа з виделкою й сказала:
— Змилуйтеся, змилуйтеся! Хоч у цей єдиний день у році забудьмо про політичні дискусії!
— Ваша правда, мадам, — сказав дядьке Чарлз. — Ну, Саймоне, на цьому стало. Більше ні слова.
— Так-так, — поквапився сказати містер Дедалус. І рішуче відкрив полумисок:
— Ну, кому ще індика?
Ніхто не відповів. Данті сказала:
— Гарні мені слова в устах католика!
— Місіс Райордан, я благаю вас, — сказала місіс Дедалус, — облиште цю тему. Данті накинулася на неї:
— То я маю сидіти і слухати, як глузують з пастирів моєї церкви?
— Ніхто проти них ні слова не каже, — мовив містер Дедалус, — якщо вони не пхаються в політику.
— Єпископи й священики Ірландії сказали своє слово, — сказала Данті, — і їх треба слухатись.
— Хай відкинуться від політики, — сказав містер Кейсі, — а то люди відкинуться від їхньої церкви.
— Ви чули? — сказала Данті, повертаючись до місіс Дедалус.
— Містере Кейсі! Саймоне! — сказала місіс Дедалус. — Припиніть уже!
— Негаразд! Негаразд! — сказав дядько Чарлз.
— Що? — вигукнув містер Дедалус. — То ми мали лишити його англійцям на поталу?
— Він перестав бути гідним вождем свого народу, — сказала Данті. — Він став публічним грішником.
— Усі ми грішники, і то чорні, — холодно сказав містер Кейсі.
— Горе тому, через кого спокуси приходять! — сказала місіс Райордан. — Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив'язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих. Це слова Святого Духа.
— Дуже погані слова, якщо хочете знати, — стримано сказав містер Дедалус.
— Саймоне! Саймоне! — сказав дядько Чарлз. — Дитина!
— Так-так, — сказав містер Дедалус. — Я мав на увазі... мав на увазі слова носильника на залізниці... Зрештою, все в порядку. Ану, Стівене, покажи тарілку, старий. На, доїдай. Ось.
Він накидав їжі на Стівенову тарілку, а дядькові Чарлзу та містерові Кейсі поклав по великому шматку індика і полив соусом. Місіс Дедалус їла мало, а Данті сиділа, згорнувши руки на колінах. Обличчя в неї було червоне. Містер Дедалус поколупався ножем на краю полумиска і сказав:
— Тут є одна лагоминка, папським носом зветься. Якщо хтось із шановного товариства...
Він підняв на виделці шматочок індика. Всі мовчали. Він поклав його собі на тарілку зі словами:
— Ну, тепер не скажете, що вам не пропонували. Мабуть, я з'їм його сам, бо останнім часом я щось підупав на здоров'ї.
Читать дальше