Олександр Дюма - Три мушкетери

— Ти ба! Ви — жартівник, голубе, — сказав Д'Артаньян, — бо мені здається, що коли мої чоботи треба почистити, то й ваші панчохи з черевиками ждуть-не діждуться щітки. Невже й ви, добродію Бонасьє, десь тинялися, шукаючи пригод? їй-право, навряд чи це можна пробачити людині вашого віку, яка ще й має молоду та гарненьку дружину.

— О ні, боронь Боже! — відповів Бонасьє. — Це я вчора їздив до Сен-Манде розпитати про служницю, яка мені дуже потрібна; а що дороги нині погані, то я й привіз на ногах усе це болото і ще не встиг почиститися.

Те, що Бонасьє назвав саме цю місцевість, підтвердило Д'Артаньянові підозри: адже на Сен-Манде їхати зовсім в інший бік, ніж на Сен-Клу.

Це припущення враз заспокоїло юнака. Якщо Бонасьє знає, де дружина, то можна, вдавшися до крайніх заходів, змусити його розв'язати язика й виказати таємницю. Треба тільки зробити так, щоб це припущення перетворилося на певність.

— Даруйте, любий пане Бонасьє, мою безцеремонність, — сказав Д'Артаньян, — але я страшенно хочу пити. Знаєте, ніщо так не викликає спраги, як безсонні ночі. Дозвольте мені випити у вас склянку води; певно, ви не відмовите своєму сусідові в такій дрібничці.

І, не чекаючи дозволу хазяїна, Д'Артаньян хутко ввійшов до кімнати й глянув на ліжко. Постіль була не зім'ята. Бонасьє не лягав. Отож, він вернувся додому недавно — годину, щонайбільше дві тому; він супроводив свою дружину до того місця, куди її відвезли, або принаймні до першої поштової станції.

— Дякую, добродію Бонасьє, — мовив юнак, випивши склянку. — Це все, що мені треба було від вас. Тепер я піду до себе й накажу Планше почистити свої чоботи, а коли він упорається з цим, то, якщо хочете, виряджу його до вас — хай він наваксує й ваші черевики.

Д'Артаньян пішов, а галантерейник залишився стояти, ошелешений цим дивним прощанням. Він навіть подумав, чи, бува, не заплутався у власній брехні.

Біля своїх дверей на сходах Д'Артаньян зустрів стурбованого Планше.

— Ах, добродію! — вигукнув слуга, побачивши хазяїна. — Знову новина, і я нетерпляче на вас чекаю.

— Що сталося? — спитав Д'Артаньян.

— Я ладен поставити сто, навіть тисячу проти одного, пане, що ви не вгадаєте, хто приходив сюди, поки вас не було.

— Коли саме?

— Півгодини тому, поки ви були в пана де Тревіля.

— То хто ж приходив? Кажи швидше.

— Пан де Кавуа.

— Пан де Кавуа?

— Власною персоною.

— Капітан гвардії його високопреосвященства?

— Він самий.

— Він приходив арештувати мене?

— Мені здалося, що так, хоч він і всміхався дуже улесливо.

— Ти кажеш, що він улесливо всміхався?

— Знаєте, пане, це була просто медова усмішка.

— Справді?

— Він сказав, що його високопреосвященство зичить вам добра і просить завітати до Пале-Руаялю [118] Пале-Руаяль (франц. Palais-Royal — королівський палац) — сучасна назва палацу, що його Рішельє збудував спочатку для себе, але згодом відписав Людовікові XIII. .

— Що ж ти йому відповів?

— Що це неможливо — адже вас немає вдома, в чому він може пересвідчитися сам.

— А що він сказав на це?

— Щоб ви неодмінно зайшли до кардинала вдень; потім він додав пошепки: «Скажи своєму хазяїнові, що його високопреосвященство прихильно ставиться до нього і що, можливо, від цього побачення залежить його майбутнє».

— Як на кардинала, це досить примітивна пастка, — зауважив юнак, усміхаючись.

— Отож і я подумав, що це пастка, і відповів, що ви будете страшенно засмучені, дізнавшись про все після повернення.

— Куди ж поїхав твій хазяїн? — спитав пан де Кавуа.

— До Труа, в Шампань, — відповів я.

— А коли саме?

— Учора ввечері.

— Планше, друже мій, — вигукнув Д'Артаньян, — ти й справді неоціненний хлопець!

— Розумієте, пане, я вирішив, що коли ви схочете зустрітися з паном де Кавуа, то завжди зможете всупереч мені сказати, що нікуди не їздили; тоді з'ясується, що збрехав я, а що я не дворянин, то мені брехати дозволено.

— Заспокойся, Планше, репутація правдивої людини лишиться за тобою: за чверть години ми рушаємо в дорогу.

— Я хотів порадити вам те саме, пане. А куди ми їдемо, дозвольте спитати?

— Хай йому чорт! Звичайно ж, у бік, протилежний від того, який ти назвав панові де Кавуа. Адже й ти, мабуть, так само нетерпеливишся дізнатись про Грімо, Мушкетона й Базена, як і я про Атоса, Портоса й Араміса?

— Авжеж, пане, — відказав Планше. — І я готовий рушати, коли ви накажете; я певен, що повітря провінції для нас зараз набагато корисніше, ніж повітря Парижа. Атому…