Це було серйозне заперечення, спростувати яке Зорін так одразу не міг. До того ж заперечення було теоретичного плану, а докази для його спростування потрібні були експериментальні.
Такого удару Зоріну ще ніхто не завдавав. Під сумнів було поставлено теорію, над якою він працював понад двадцять років. І зробила це людина, в котру він сам вклав могутній механізм аналізу.
По тій розмові Зорін не знаходив собі місця. А вночі йому приснився сон. Власне, подія, що сталася з ним в шахті у перший рік його роботи по закінченні інституту. Він — змінний майстер сидів у лаві, обіпершись на стойку, записував денний виробіток зміни. Комбайн не працював, відбійні молотки — також. До слуху долинув шепіт. Неподалік нагорі (лава була на крутому падінні) про щось домовлялися зеки з одеської колонії, яких привезли на Донбас на примусроботи. То був лихий шепіт, у якому Зорін розібрав слова «сука» та матюччя.
«Позляться і вгамуються, — подумав. — Але приписувати зайве в наряді більше не буду».
І тут різко здригнулася стойка. За якийсь сантиметр від того місця, де була потилиця, увіп’ялася «піка» — наконечник відбійного молотка. Гостряк діаметром з дюйм увійшов у деревину на чотири сантиметри…
Зорін прокинувся. Поряд спала дружина. А тоді, коли сталася подія, він, як не дивно, злякався не так за себе, як за Валентину, з котрою вони мешкали в шахтарському гуртожитку і котра могла стати об’єктом помсти зеків.
Сон був страшний. І страх той витягла з підсвідомості полеміка з Колесниковим. Тоді на шахті була загроза життю, тепер — ідеї. І Зорін не міг би сказати з певністю, що для нього важливіше.
«Твої учні — частина тебе самого, — почув він чийсь голос; так, ніби двері в недавній сон ще не були зачинені, і голос долинув звідти. — Погортай сторінки…» З тим щось немов би клацнуло, як клацає дверний замок, і стихло. Власне, все те прозвучало в його свідомості
У вікнах ледь-ледь сіріло. Не чутно було ще руху міського.
«Про які сторінки йдеться? — подумав Зорін, усвідомивши раптом, що він цілком серйозно поставився до поради голосу зі сну. — Чи не про мою картотеку? Але ж усю інформацію, яка там є, проаналізовано і використано при створенні теорії напруженого стану».
Картотека Зоріна була чи не найбільшою в Інституті геотехнічної механіки. Тисячі карток на цупкому перфорованому папері містили практично всю інформацію, що існувала в світі на тему викидів вугілля й породи. То були вирізки статей з Реферативного журналу, витяги з усіх наукових часописів, власне, — банк даних, що дозволяв його господарю не відкривати вже відкрите.
«Вочевидь, ідеться про якісь інші сторінки…»
Подумавши так, Зорін раптом побачив себе, уже в котре, в тісному просторі між диском комбайна і вибоєм. Комбайн, власне, був кротом, що просувався в товщі масиву, викидаючи через спеціальний отвір у породі вибраний матеріал. Крізь цей отвір і проник Зорін у вибій, аби побачити його площину та почути в тиші шипіння газу, що мав виділятися зі шпарин. Він перебував там якусь хвилину, може, півтори; встиг завважити рівні концентричні борозни від робочих органів комбайна, почути в абсолютній тиші сюрчання цвіркунів. А потім щось сталося з його свідомістю: він відчув на собі дивовижний тиск. Але не на плоті, а на якомусь іншому плані. По тому розлігся гуркіт, схожий на гарматний постріл чи удар грому, за ним ще один; поверхню вибою розтяли дві тріщини — зигзагом, як блискавки. «Все!»— майнула думка. За тим Зоріна паралізувало — він не міг поворухнути ні рукою, ні ногою і лежав кляпом в тісній горлянці тунелю. Тільки думка пульсувала: «Ось, зараз рвоне і мене перетре металом і породою або ж виштовхне газом, як віхоть». Та газу не було і, мабуть, усвідомлення цього зняло параліч. Він вислизнув вужем на транспортерну стрічку й кинувся втікати…
«Не було там газу, не було!»
На тектонічній карті шахтного поля, яку він згодом побачив у геологічному відділі шахти, в тому місці значився зсув. Тобто — вогнище колосальної енергії; глибина була 1200 метрів.
Згадавши про той випадок, Зорін немов би перегорнув одну з найжахливіших сторінок свого життя.
Тоді ж, у мить паралічу, він немов би проник свідомістю в ауру чи польову сутність гірничого масиву; йому там відкрилося щось таке, що він витягуватиме з підсвідомості протягом усього життя — здатність бачити предмет із середини. Це тоді в нього з’явилася така властивість, як інтуїція. І він раптом збагнув, що в принципі немає різниці між розпросторенням з часом енергії в болто-гайковому з'єднанні, енергії, що виникає внаслідок геологічного зрушення, а чи напруженості в людських стосунках. Рано чи пізно послабне затяжка гайки, «розтечеться» по масиву енергія зсуву, пом’якшаться стосунки з опонентом. До тієї миті він був науковцем, який набирав матеріал для докторської. Після — став ученим. То було осяяння, що, бува, трапляється з людиною на межі життя і смерті.
Читать дальше