Іван Котляревський - ЕНЕїДА

По філіжанці піднесли,

І молодиці-цокотухи

Тут баляндраси понесли;

Дідона кріпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всі тогді пили.

Ввесь день весело прогуляли

І п'яні спати полягали;

Енея ж ледве повели.

Еней на ніч забрався спати,

Зарився в просо, там і ліг;

А хто хотів, побрів до хати,

А хто в хлівець, а хто під стіг.

А деякі так так хлиснули,

Що де упали - там заснули,

Сопли, харчали і хропли;

А добрі молодци кружали,

Поки аж півні заспівали, -

Що здужали, то все тягли.

Дідона рано ісхопилась,

Пила з похмілля сирівець;

А послі гарно нарядилась,

Як би в оренду на танець.

Взяла караблік бархатовий,

Спідницю і карсет шовковий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула,

Та і запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

Еней же, з хмелю як проспався,

Із'їв солоний огірок;

Потім умився і убрався,

Як парубійка до дівок.

Йому Дідона підослала,

Що од покійника украла:

Штани і пару чобіток,

Сорочку і каптан з китайки,

І шапку, пояс з каламайки,

І чорний шовковий платок.

Як одяглись, то ізійшлися,

З собою стали розмовлять;

Наїлися і принялися,

Щоб по-вчорашньому гулять.

Дідона ж тяжко сподобала

Енея так, що і не знала,

Де дітися і що робить;

Точила всякії баляси

І підпускала разні ляси,

Енею тілько б угодить.

Дідона виглядала грище,

Еней щоб веселіший був,

І щоб вертівся з нею ближче,

І лиха щоб свого забув:

Собі очиці зав'язала

І у панаса грати стала,

Енея б тілько уловить;

Еней же зараз догадався,

Коли Дідони терся, м'явся,

Її щоб тілько вдовольнить.

Тут всяку всячину іграли,

Хто як і в віщо захотів;

Тут інші журавля скакали,

А хто од дудочки потів,

І в хрещика, і в горюдуба,

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута;

В хлюста, в пари, в візка іграли

І дамки по столу совали;

Чорт мав порожнього кута.

Щодень було у них похмілля,

Пилась горілка, як вода;

Щодень бенкети, мов весілля,

Всі п'яні, хоть посуньсь куда.

Енеєві так, як болячці

Або лихій осінній трясці,

Годила пані всякий день.

Були троянці п'яні, ситі,

Кругом обуті і обшиті,

Хоть голі прибрели, як пень.

Троянці добре там курили,

Дали приманку всім жінкам,

По вечерницям всі ходили,

Просвітку не було дівкам.

Та й сам Еней-сподар і паню

Підмовив паритися в баню…

Уже ж було не без гріха!

Бо страх вона його любила,

Аж розум ввесь свій погубила,

А, бачся, не була плоха.

От так Еней жив у Дідони,

Забув і в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся і Юнони, устився все бенкетовать;

Дідону мав він мов за жінку,

Убивши добру в неї грінку,

Мутив як на селі москаль!

Бо - хрін його не взяв - моторний,

Ласкавий, гарний, і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

Еней з Дідоною возились,

Як з оселедцем сірий кіт;

Ганяли, бігали, казились,

Аж лився деколи і піт.

Дідона ж мала раз роботу,

Як з ним побігла на охоту,

Та грім загнав їх в темний льох…

Лихий їх зна, що там робили,

Було не видно з-за могили,

В льоху ж сиділи тілько вдвох.

Не так-то робиться все хутко,

Як швидко оком ізмигнеш;

Або як казку кажеш прудко,

Пером в папері як писнеш.

Еней в гостях прожив немало, -

Що з голови його пропало,

Куди його Зевес послав.

Він годів зо два там просидів,

А мабуть би, і більш пронидів,

Якби його враг не спіткав.

Колись Юпітер ненароком

З Олімпа глянув і на нас

І кинув в Карфагену оком -

Аж там троянський мартопляс…

Розсердився і розкричався,

Аж цілий світ поколихався;

Енея лаяв на ввесь рот:

"Чи так-то, гадів син, він слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засів, буцім в болоті чорт.

Пійдіть гінця мені кликніте,

До мене зараз щоб прийшов,

Глядіть же, цупку прикуріте,

Щоб він в шинок та не зайшов!

Бо хочу я кудись послати.

Ійон, ійон же, вража мати!

Але Еней наш зледащів;

А то Венера все свашкує,

Енеєчка свого муштрує,

Щоб він з ума Дідону звів".

Прибіг Меркурій, засапавшись,

В три ряди піт з його котив;

Ввесь ременцями обв'язавшись,

На голову бриль наложив;

На грудях з бляхою ладунка,

А ззаду з сухарями сумка,

В руках нагайський малахай.

В такім наряді влізши в хату,

Сказав: "Готов уже я, тату,

Куди ти хочеш, посилай".

"Біжи лиш швидше в Карфагену, -

Зевес гінцеві так сказав, -

І пару розлучи скажену,