Іван Котляревський - ЕНЕїДА

Ошмалену, мов головня,

Якраз по нашому закону

Пред нею шапочку ізняв:

«Здорова! Глянь… де ти взялася?

І ти, сердешна, приплелася

Із Карфагена аж сюда?

Якого біса ти спеклася,

Хіба на світі нажилася?

Чорт мав тобі десь і стида.

Така смачная молодиця,

І глянь! Умерла залюбки…

Рум'яна, повна, білолиця,

Хто гляне, то лизне губки;

Тепер з тебе яка утіха?

Ніхто не гляне і для сміха,

Навік тепер пропала ти!

Я, далебі, в тім не виною,

Що так роз'їхався з тобою,

Мені приказано втекти.

Тепер же, коли хоч, злигаймось

І нумо жить так, як жили,

Тут закурім, заженихаймось,

Не розлучаймось ніколи;

Ходи, тебе я помилую,

Прижму до серця-поцілую…»

Йому ж Дідона наодріз

Сказала: «К чорту убирайся,

На мене більш не женихайся…

Не лізь! Бо розіб'ю і ніс!»

Сказавши, чортзна-де пропала,

Еней не знав, що і робить,

Коли б яга не закричала,

Що довго годі говорить,

То, може б, там і застоявся,

І, може, той пори дождався,

Щоб хто і ребра полічив:

Щоб з вдовами не женихався,

Над мертвими не наглумлявся,

Жінок любов'ю не морив.

Еней з Сівіллою попхався

В пекельную подалі глуш;

Як по дорозі повстрічався

З громадою знакомих душ.

Тут всі з Енеєм обнімались,

Чоломкались і ціловались,

Побачивши князька свого;

Тут всяк сміявся, реготався,

Еней до всіх їх доглядався,

Знайшов з троянців ось кого:

Педька, Терешка, Шеліфона,

Панька, Охріма і Харка,

Леська, Олешка і Сізьона,

Пархома, Їська і Феська,

Стецька, Ониська, Опанаса,

Свирида, Лазаря, Тараса,

Були Денис, Остап, Овсій

І всі троянці, що втопились,

Як на човнах з ним волочились,

Тут був Вернигора Мусій.

Жидівська школа завелася,

Великий крик всі підняли,

І реготня де не взялася,

Тут всяку всячину верзли;

Згадали чорт знає колишнє,

Балакали уже і лишнє,

І сам Еней тут розходивсь;

Щось балагурили довгенько,

Хоч ізійшлися і раненько,

Та пан Еней наш опізнивсь.

Сівіллі се не показалось,

Що так пахолок застоявсь,

Що дитятко так розбрехалось,

Уже і о світі не знавсь;

На його грізно закричала,

Залаяла, запорощала,

Що аж Еней ввесь затрусивсь.

Троянці также всі здригнули

І врозтіч, хто куди, махнули,

Еней за бабою пустивсь.

Ішли, і як би не збрехати,

Трохи не з пару добрих гін,

Як ось побачили і хати,

І ввесь Плутонів царський дім.

Сівілла пальцем указала

І так Енеєві сказала:

«От тут і пан Плутон живе

Із Прозерпіною своєю.

До їх-то на поклон з гіллею

Тепер я поведу тебе».

І тілько що прийшли к воротам

І в двір пустилися чвалать,

Як баба бридка, криворота;

«Хто йде?» - їх стала окликать.

Мерзенне чудо се стояло

І било під двором в клепало,

Як в панським водиться дворах;

Обмотана вся ланцюгами,

Гадюки вилися клубками

На голові і на плечах.

Вона без всякого обману

І щиро без обиняків

Робила грішним добру шану,

Ремнями драла, мов биків;

Кусала, гризла, бичовала,

Кришила, шкварила, щипала,

Топтала, дряпала, пекла,

Порола, корчила, пиляла,

Вертіла, рвала, шпиговала

І кров із тіла їх пила.

Еней, бідняжка, ізлякався,

І ввесь, як крейда, побілів,

І зараз у яги спитався,

Хто їй так мучити велів?

Вона йому все розказала

Так, як сама здорова знала,

Що в пеклі є суддя Еак;

Хоть він на смерть не осуждає,

Та мучити повеліває,

І як звелить - і мучать так.

Ворота сами одчинились-

Не смів ніхто їх задержать,

Еней з Сівіллою пустились,

Щоб Прозерпіні честь оддать;

І піднесли їй на болячку

Ту суто золоту гіллячку,

Що сильно так вона бажа.

Но к ній Енея не пустили,

Прогнали, трохи і не били,

Бо хиріла їх госпожа.

А далі вперлися в будинки

Підземного сього царя,

Ні гич, ні гаріля пилинки,

Було все чисто, як зоря:

Цвяховані були там стіни

І вікна всі з морської піни;

Шумиха, оливо, свинець,

Блищали міді там і криці,

Всі убрані були світлиці;

По правді, панський був дворець.

Еней з ягою розглядали

Всі дива там, які були,

Роти свої пороззявляли

І очі на лоби п'яли;

Проміж собою все зглядались,-

Всьому дивились, осміхались.

Еней то цмокав, то свистав.

От тут-то душі ликовали,

Що праведно в миру живали,

Еней і сих тут навіщав.

Сиділи, руки поскладавши,

Для них все празники були;

Люльки курили, полягавши,

Або горілочку пили,