Іван Котляревський - ЕНЕїДА

Коли ж сю маєш ти охоту

У батька в пеклі побувать.

Мені дай зараз за роботу,

То я приймуся мусовать,

Як нам до пекла довалитись

І там на мертвих подивитись;

Ти знаєш - дурень не бере;

У нас хоть трохи хто тямущий,

Уміє жить по правді сущій,

То той хоть з батька, то здере.

Поким же що, то ти послухай

Того, що я тобі скажу,

І голови собі не чухай…

Я в пекло стежку покажу:

В лісу великому, густому,

Непроходимому, пустому

Якеєсь дерево росте;

На нім кислиці не простії

Ростуть - як жар, всі золотії,

І деревце те не товсте.

Із дерева сього зломити

Ти мусиш гілку хоть одну;

Без неї-бо ні підступити

Не можна перед сатану;

Без гілки і назад не будеш

І душу з тілом ти погубиш,

Плутон тебе закабалить.

Іди ж та пильно приглядайся,

На всі чотири озирайся,

Де деревце те заблищить.

Зломивши ж, зараз убирайся,

Якмога швидше утікай;

Не становись, не оглядайся

І уха чим позатикай;

Хоть будуть голоса кричати,

Щоб ти оглянувся, прохати,

Гляди, не озирайсь, біжи.

Вони, щоб тілько погубити,

То будуть все тебе манити;

От тут себе ти покажи».

Яга тут чортзна-де дівалась,

Еней остався тілько сам,

Йому все яблуня здавалась,

Покою не було очам;

Шукать її Еней попхався,

Втомивсь, засапавсь, спотикався,

Поки прийшов під темний ліс;

Коловсь сердешний об тернину,

Пошарпався ввесь об шипшину,

Було таке, що рачки ліз.

Сей ліс густий був несказанно.

І сумно все в йому було,-

Щось вило там безперестанно

І страшним голосом ревло;

Еней, молитву прочитавши

І шапку цупко підв'язавши,

В лісную гущу і пішов;

Ішов і утомивсь чимало,

І надворі тогді смеркало,

А яблуні ще не знайшов.

Уже він починав боятись,

На всі чотири озиравсь;

Трусивсь, та нікуди діватись,

Далеко тяжко в ліс забравсь;

А гірще ще його злякало,

Як щось у очах засіяло,

От тут-то берега пустивсь;

А послі дуже удивився,

Як під кислицей опинився,-

За гілку зараз ухвативсь.

І, не подумавши німало,

Нап'явсь, за гілечку смикнув,

Аж дерево те затріщало,

І зараз гілку одчахнув.

І дав чимдуж із лісу драла,

Що аж земля під ним дрижала,

Біг так, що сам себе не чув;

Біг швидко, не остановлявся,

Увесь об колючки подрався;

Як чорт, у реп'яхах ввесь був.

Прибіг к троянцям, утомився

І оддихати простягнувсь;

Як хлюща, потом ввесь облився,

Трохи-трохи не захлебнувсь.

Звелів з бичні волів пригнати,

Цапів з вівцями припасати,

Плутону в жертву принести,

І всім богам, що пеклом правлять

І грішних тормошать і давлять,

Щоб гніву їм не навести.

Як тілько темна та похмурна

Із неба зслизла чорна ніч,

Година ж стала балагурна,

Як звізди повтікали пріч,

Троянці всі заворушились,

Завештались, закамешились

На жертву приганять биків;

Дяки з попами позбирались,

Зовсім служити всі прибрались,

Огонь розкладений горів.

Піп зараз взяв вола за роги

І в лоб обухом зацідив,

І, взявши голову між ноги,

Ніж в черево і засадив;

І вийняв тельбухи з кишками.

Розклав гарненько їх рядами

І пильно кендюх розглядав;

Енею послі божу волю

І всім троянцям добру долю,

Мов по звіздам, все віщовав.

Як тут з скотиною возились

І харамаркали дяки,

Як вівці і цапи дрочились,

В різницях мов ревли бики;

Сівілла тут де не взялася,

Запінилася, і тряслася,

І галас зараз підняла:

«К чортам ви швидше всі ізгиньте,

Мене з Енеєм тут покиньте,

Не ждіть, щоб тришия дала.

А ти,- мовляла ко Енею,-

Моторний, смілий молодець,

Прощайся з юрбою своєю,

Ходім лиш в пекло - там отець

Нас твій давно вже дожидає

І, може, без тебе скучає.

Ану, пора чимчиковать.

Возьми на плечі з хлібом клунок;

Нехай йому лихий прасунок,

Як голодом нам помирать.

Не йди в дорогу без запасу,

Бо хвіст од голоду надмеш;

І де-где іншого ти часу

І крихти хліба не найдеш.

Я в пекло стежку протоптала,

Я там не раз, не два бувала,

Я знаю тамошній народ;

Дорожки всі, всі уголочки,

Всі закоморочки, куточки

Уже не первий знаю год».

Еней в сю путь якраз зібрався,

Шкапові чоботи набув,

Підтикався, підперезався

І пояс цупко підтягнув;

А в руки добру взяв дрючину,

Обороняти злу личину,

Як лучиться де, од собак.

А послі за руки взялися,

Прямцем до пекла поплелися,

Пішли на прощу до чортяк.

Тепер же думаю, гадаю,