Григорий Тютюнник - Вир

— Ходімо танцювати, — сказав він їй, дихнувши в лице запахом тютюну, змішаного з запахом підсмажених соняшникових зернят. Не чекаючи її згоди, грубо потяг в коло танцюючих. Вона поклала йому руку на плече і пустилася в танець, але вже без тієї сміливості, яка в неї була раніше, коли вона танцювала з іншими хлопцями. Він тримав її в руках міцно, безцеремонне, вона й не противилася тому, але їй якось робилося жарко, і вона вся палала тілом і лицем. Музика гула, від шаленого кружляння наморочилася голова, один раз Орися заточилася, але Тимко підтримав її рукою, спалив білозубою усмішкою.

— Що це ти, дівко, гривеники збираєш? — засміявся він, розгарячуючи її ще більше в танці і ще сильніше кружляючи навколо себе.

Від цих слів її ще більше кинуло в жар, вона вийняла із рукава пальта хустинку і хотіла витертисобї чоло, але Тимко вихопив її і заховав до кишені. Орися кинулася віднімати, але не так-то легко було це зробити, бо він міцно боронився.

Потім вони поверталися вдвох додому. На Ташані голубів лід, тріщав і лопався від морозу, вітер злизував на ньому сніжок, порошив очі; із Беєвої гори червоною діжею котився місяць, бризкав іскрами на білі замети. Припорошені білим снігом, стояли хати, між тинами через усю вулицю лежала голуба тінь. Тимко та Орися зупинилися в затишку біля чийогось хліва, парубок обняв дівчину, поцілував її — то був перший поцілунок, який вона одержала від хлопця, і той поцілунок пройшов морозом по тілу і гарячою, захльостуючою хвилею хлюпнув у серце.

Ось чому, коли Орися побачила свою хустину в руках суперниці, гаряча кров ударила в обличчя і затуманила голову.

— Дай сюди хустину, — сказала вона тихо, дичавіючи очима.

— А навіщо вона тобі? — відсторонилася Лукерка. Тоді Орися плигнула, як дика кішка, і вчепилася Лукерці в коси.

— Тимка тобі захотілося, сучище? Тимка? — примовляла вона, важко дихаючи і скажено сіпаючи суперницю за волосся. Як дві вовчиці, водилися вони на пустельному ташанському березі, готові з'їсти одна одну. В Лукерки тріснула кофта, і білі гудзики пороснули в траву. Тоді Лукерка простягла руку, щоб зірвати із Орисі намисто, але Орися стусонула її так .в груди, що тяжка і неповоротлива Лукерка зашкопер-тала ногами і бовтнула у воду.

— Р-ря-туй-те-е! — закричала вона, борсаючись у синій ташанській хвилі, розпускаючи дзвоном по воді рясну спідницю.

— Топись, топись, одною гадиною менше буде, — припрошувала її з берега Орися. — Так і знай: побачу ще раз із Тимком — очі кислотою повипікаю! Тебе свої хлопці рблапали, так ти до наших лізеш?!

Сварку насилу розігнала Охрімова жінка Федора, що на той час шукала теляти в берегах.

— І стида вам немає, і сорому! — батькувала вона, розмахуючи прутом. — Ану-те, розійдіться, бо зараз на чиїйсь с... дубець поб'ю!

— А ти звідки така вишморгнулася? — взялася в боки Орися і войовничо повела плечима. — Сама вже забула, як за свого здохлого Охріма людям вікна вибивала?

— Аби тобі язик поприщило за таку брехню!.. Парубки від тебе сахаються, так ти вже на жонатих кидаєшся?

— А тебе що? Завидки беруть? — підступила ближче Орися, нарочито випинаючи крізь кофточку тверді, як дині-дубівки, груди.

— Замовчи, бо тут по тобі й вода одсвятиться!

— Завидки беріть! — вела своє Орися. — То на попелі посидь, охолонеш трішки.

Так Орися пересварювалася, аж доки не заїхала далеко за лози, що вже не стало їй чути Федориного голосу.

Дома мати жахнулася, побачивши палаюче войовничою силою, подряпане, з гостро блискучими очима обличчя доньки.

— Вовки за тобою гналися, чи що? — допитувалася мати.

— Ні. Вовчиці, — криво усміхнулася Орися. — Я тікала від них лозами та й подряпалась.

Більше вона ні слова не сказала матері, а, наклавши на плече гору прання, пішла розвішувати його на тину та на ворячинні.

Село аж ахнуло, коли дізналося про те, що Павло Гречаний працює на фермі. «Та в нього ж зроду коров'ячого хвоста на подвір'ї не було! — дивувалися люди. — Він не знає, як корові й січки нарізати та мішанки замішати! Кумедія...»

Дивувався й Оксен постійним вимогам Дороша відпустити Павла для роботи на фермі.

— Ну що ти в ньому побачив? — потискував плечима Оксен. — Його руки тільки для лопати годяться, а не для роботи на фермі.

— Ні, ти мені відпусти його. Зроби люб'язність,-— наполягав Дорош.

— Ну, коли тобі так припекло, то бери. Тільки попереджаю: запаришся з такими робітниками. Павло день і ніч спатиме.. Кузь язиком теліпатиме. Натурально.