Григорий Тютюнник - Вир

Не звертав уваги ні на кого і раз по раз поглядав на двері, очікуючи, поки вийде староста. Так пройшло хвилин десять, і весь цей час Гошка сидів нерухомо. Тільки хряпнули двері, він схопився і пішов назустріч старості, що, стоячи на рундучку, обтрушував із чорного пом'ятого костюма пух.

— Ну, як вона? — запитав Тадик, показуючи на жінку, що облежнем лежала на траві.

— Ще дихає.

— Відтягни її подалі і можеш робити своє діло. Гошка радісно кинувся до напівзамученої жінки, схопив за коси, відволік у садок і махнув Джмеликам рукою. Вони схопили Олену попід руки і потягли до старости, що сидів на колодязному зрубі.

— Де чоловік? — запитав Тадик, поклавши руку на набалдашник і спершись на нього підборіддям.

—. Там, де й усі.

— Ти знаєш, що він також допомагав заганяти на той світ мого батька, брата і неньку?

— Знаю.

Тадик, розмахнувшись, ударив Олену набалдашником по голові, Олена хитнулася, але не впала. Тоді Андрій стьобнув її гарапником. Олена затулила руками голову. Шматки кофти летіли із спини разом із м'ясом і шкірою, а вона все стояла. Хтось ударив її по голові, і вона відчула, що падає. Юля стояла під повіткою, широко розкривши очі, бліда, як полотно. На обличчі її застигла гіпсова посмішка. Коли підійшов Гошка, вона не змінила посмішки, вибілені губи задерев'яніли.

— Ах ви ж, гади! — крикнула Юля і стала дряпати обличчя Гошки.

Він боляче схопив її за руку і одним ривком кинув у хлівець на чорні пеньки, що згрудилися в куточку. Юля векнула від ударів і притихла, запаморочившись.

Коли відкрила очі, побачила Гошку, що роздягався. Вона згребла в руку пеньок.

Гошка ступнув, скалячи зуби, Юля різонула його пеньком по голові. Він ухопився за скроні і похитнувся. Юля прожогом — із хлівця, а перед нею німці. Четверо. Офіцер і три солдати. А в неї на грудях плаття вишма-тувано і ноги біліють вище колін.

— Що з вами трапилось? — поцікавився офіцер.

— Мене хотіли згвалтувати.

— Хто?

Юля показала на Гошку, що витирав червону мазку на обличчі. Офіцер засміявся. Реготнули і солдати. Офіцер хтиво мацав чорне ошмаття на грудях.

— Хто ви така?

— Жінка радянського командира.

— Гут. Сідайте в машину.

Він усміхнувся і поплескав рукою по білих щоках Юлі. Офіцер підійшов до Гошки, деяку хвилину клинцював очима, потім одяг лайкову рукавичку і хлиснув Гошку по морді. Гошка нічого, тільки носом шмаркнув. Офіцер, посвистуючи, пройшовся подвір'ям, глянув на замордованих жінок, ще раз сказав «гут», сів у машину і поїхав.

Після його від'їзду карателі теж пішли з двору. Всі були задоволені, один Гошка плівся, похнюпивши голову. Тадик терпеливо пояснював:

— Тобі дали в сапатку за діло, і ти не ображайся, а ще й спасибі скажи: хто ж з'являється перед офіцером босий? Та в них знаєш яка дисципліна? У них за це в карцер саджають. Це тобі ще пощастило...

— А на мене як глянув, я думав, що з'їсть, а він тільки пройшов мимо і нічого не сказав. У мене хоч і вишита сорочка, а гудзики всі позастібувані. Я порядок знаю, — вихвалявся Андрій.

— А ту лошичку в комендатуру взяли. Коли б, хлопці, нам за неї не влетіло.

— А при чім тут ми? Радпартактив — значить, убивай. За це ніхто нічого не скаже. І взагалі що за паніка. Басмачі, вперед, на Бухару! — Тадик потеліпав термосом, у якому замість кави булькотіла самогонка.

Опритомнівши, Олена деякий час лежала, не підіймаючи голови, очікуючи нових ударів на свою закривавлену спину, але ударів не було. Тоді вона обережно підвела голову, стала розглядатися. Спочатку перед її очима висіла дрібна сітка, що вкривала все, як у ранковому тумані. Потім сітка стала кудись віддалятися, Олена сіла, обперлася руками об землю і вже ясно побачила пустий двір. Хотіла звестися на ноги, але сильно боліла спина. Вона рачки поповзла до колодязя.

Тримаючись за цямрини, звелася і, налігши грудьми на корито, потяглася вустами до води.

Вуста запеклися, і вона мусила помочити їх у воді, щоб розтулилися. Пила довго, невситимо, не переводячи подиху. Потім устромила голову в корито і довго стояла стовбура, відчуваючи, як гаряча кров відхлинав від голови і робиться легше. Відчепила цеберку, хитаючись, понесла до Насті, що сиділа, спершись спиною об яблуню. Очі каламутні, обличчя розпухле, картопляного кольору. Вона довго дивилася на Олену, силувалася щось сказати, але язик почорнів і розпух, і вона яе могла поворухнути ним. З горла, замість слів, виривався клекіт. Те, що вона хотіла сказати, дуже мучило її, і вона зібравши всі сили, показала рукою на хату.