Григорий Тютюнник - Вир

— А ми завтра від'їжджаємо... Денис стояв як укопаний, так же, як і раніше, тримаючись рукою за кишеню з пляшкою.

— Тобі не шкода, що я їду? — запитала вона, пропускаючи крізь вії щось таке, від чого Дениса замурашило поза спиною.

Денис переступив з ноги на ногу, потис плечима і опустив голову.

— Чого ти раптом став такий дикий? Іди сядь біля мене. Адже я приїхала нарочито, щоб попрощатися з тобою...

Денис несміливо підійшов і сів поряд, ховаючи босі ноги в траву, витер з чола піт рукавом.

Юля сиділа біля нього так близько, що він чув запах духів від її волосся і зеленого безрукавого плаття.

— Денисе, тебе дівчата люблять чи ні?

— Не знаю, — глухо відповів Денис, одвернувшись. Юля засміялася і, зірвавши лісову ромашку, залоскотала Дениса по шиї. Він одмахнувся, як од в'їдливого комара, але вона не вгавала. Тоді він схопив її за холодну пахучу руку і в перший раз глянув їй в очі. Вона не вирвала руки і не відвела від нього свого погляду, а вся, якось зібгавшись, сиділа, притихла і очікуюча, губи її поволі відкривалися і очі вже починали горіть. Денис ривком кинув її на себе, притис до грудей.

— Пляшку... Пляшку... викинь... — швидко дихаючи, попросила Юля.

Довго вони лежали потім на траві. Лісова прохолода остуджувала піт, сонячне світло кидало на них золоті монети. «Що ж мені тепер буде? — з острахом роздумував Денис. — А, що буде, та й буде! — втішав він сам себе. — Оженюся, та й усе. Хіба ж мало наших хлопців на вчених поженилося? Он як вона мене любить. Сама прийшла».

Юля незчулася, коли задрімала, і прокинулася у якомусь замішанні.

— Ой! Що це я! — прошепотіла вона, схопившись і, мабуть, не розуміючи, де вона і що з нею, але, побачивши біля себе Дениса, усміхнулася і обвила його рукою за шию:

— Ах ти ж, мій мучителю солодкий! Потім провела руками по щоках, стурбовано запитала :

— Я червона?

— Умгу!

— Що ж мені робити? Мені ж треба зараз їхати.

— Наставляй жменю, я трохи тебе освіжу. Вона наставила рожеві жменьки, і Денис налив туди холодної чистої джерельної води.

Озирнувшись навколо себе, Юля взяла велосипед і вивела на стежку.

— Приходь сьогодні вечором. Я буду тебе ждати біля верб у нашому городі.

— Добре, — кивнув головою Денис і проводжав Юлю очима до тих пір, поки вона не зникла за деревами. Потім підійшов до криниці і довго пив з неї, як віл з калюжі, втерся рукавом і загадково усміхнувся, видимо, згадавши щось. В руках його опинилася пуста пляшка, він покрутив її, здивовано розглядаючи як річ зовсім тепер зайву, і, розмахнувшись, трахнув об пеньок. Вона з брязкотом і дзвоном розлетілася на друзки і засяяла потовченим склом проти сонця.

«Це — на щастя. А Сергій невеликий пан, прийде й сам нап'ється».

І Денис змореним кроком почвалав лісом. Легенький вітер сушив на йому мокру сорочку і старанно остуджував розгарячіле тіло.

Коли вони поверталися із Сергієм з роботи, Дениса настигла ще одна несподівана вдача: він продав бубну на хуторах. Радий і задоволений своїм щастям, він ліг у гарбу і проспав аж до Троянівки. В Чубинім яру, коли добре сіпонуло гарбу, Денис прокинувся, і, зівнувши, спитав:

— Як ти думаєш, Сергію, учена баба вийшла б за мене заміж чи ні?

— Що це тобі приснилося на дубових колодах?

— Ні, ти скажи: вийшла б чи ні?

— Хіба божевільна, а нормальна — ні.

— Хе-хе, — засміявся Денис і більше не став розмовляти. Деякий час він лежав мовчки, ніби дрімаючи, потім підвів голову і з жалем зітхнув:

— Ех, була б оце бубна... Всю дорогу гопака вибух-кував би.

— Ради чого?

— Знать, та не всім, — хитро підморгнув Денис, але у відверту розмову із Сергієм не вступав.

Сонце пекло так, що трава була тепла і люди бродили в ній, мов у купелі. За Ташанню на луках— дзенькіт кіс, веселі голоси людей. Під вербами у холодочку — бочонок з водою, прикритий сіном, щоб вода не зігрівалася, ще далі — димить кухня: вариться обід косарям.

Тимко косив артільне сіно разом із Марком, Денисом і Павлом Гречаним. Від снідання косили без перепочинку, і вже перед самим обідом Павло застромив косу, вийнявши кисет, крикнув Тимкові:

— Іди закурюй, сусідо!

— Хай йому грець з тим куривом! Давайте краще перекусимо, доки обідати покличуть.

Тимко вхопив Маркову торбу з харчами і приніс її дядькові. Побачивши таке діло, Марко та Денис теж покинули роботу і підійшли до гурту. Денис, нікого ні про що не питаючи, потяг до себе торбу.

— З довгими руками під церкву, — вдарив його по пальцях Марко.