Олесь Гончар - Тронка

- А своєму командуванню передайте,- насурмлено каже батько,- що ми тут теж не трава, не затулили нам світ овечі хвости… Бачимо, що й до чого. І трудимось теж на совість. Бо краще вже згоріти на роботі, ніж заіржавіти від неробства.

Демид тим часом, підсунувшись до свого сусіда-льотчика, мовчазного, білобрового, якого товариші називають просто Павликом, починає настирно допитуватись, чи не знає він чого про теперішню долю якогось генерала Іванищева, з яким він разом воював в сорок першому в оточенні… Мало не з кожним приїжджим заводить Демид мову про того свого генерала і дивується, що ніхто про нього не чув і не знає, хоч генерал був справжній, не покинув солдатів у біді. Не чув про нього й Павлик. Слухаючи Демида, він не зводить погляду із Демидового Мишка, який, мовби зачманівши, стоїть перед ним, вп'явшись оченятами в одну точку, а тією точкою є значок у Павлика на грудях, значок у формі маленької бомби, що, наче крапля, ось-ось капне додолу.

- Чого ти дивишся? - нарешті не витримує Павлик.

- Скажіть, а бомба важка?

- Нелегка.

- Це в нас мудрець,- зауважує Демидиха з ласкою в голосі.- Вчора підійшов до мене, в одній руці пташеня, а в другій іржавий патрон, ще й куля стирчить у ньому… “Скажіть, мамо, що важче: куля чи голуб?”

- Це дійсно запитання,- ледь усміхнувся Уралов своїми блідими губами.- Не одразу й відповіси…

Ще не встали вони із-за столу, як задеренчав у повітрі пропелер над самою хатою, крила гойднулися, вітаючи товариство льотчицьким привітом: Сіробаба прилетів. Вже видно з кабіни голову його в шоломофоні, і чорні вуса, і білозубу посмішку…

- Можайський прилетів! - посхоплювавшись із-за столу, загомоніли льотчики.- Батя вітчизняної авіації!

І загукали в повітря, вказуючи Сіробабі просто на стіл:

- Сідай! Сідай!

Для Тоні це було мов кіно дивитись, як Сіробаба, посадивши неподалік свого “кукурузника”, вилазить з кабіни, сплигує на землю, здирає з голови шоломофон і вже розвалькувате йде товариству назустріч, широко усміхаючись, і в обох. руках у нього блищать, як гранати, пляшки шампанського. Красень - не льотчик. Щоки налиті здоров'ям, цвітуть, як рожа, а вуса такі пишні, пухнасті, якісь, сказати б, шляхетні… Такі вуса справді в кіно тільки можна побачити за двадцять копійок.

- Я ж кажу, що хто не рискує, той шампанського не п'є,- збадьорився Корній, мовби заворожений Сіро-бабиними пляшками.

- В тім-то й річ, що цей якраз і не рискує,- засміявся вузькоокий льотчик, що його звали Корольок, а старший, командир, додав з добродушною зверхністю:

- Цей тільки при сонці літає… Коли “чуден Днепр при тихой погоде”…

- А коли чорні бурі?

- Тоді сидить і не щурухне…

Ткнувши котрійсь із жінок пляшки, Сіробаба пішов по льотчиках з обіймами, бо це все, виявляється, були його знайомі та приятелі по дотеперішній службі.

- Курчат возиш? - запитав Сіробабу Корольок, коли знову присіли за стіл.

- Не тільки,- заперечив Сіробаба, безцеремонне нагортаючи собі в тарілку яєчні з салом.- Різний буває вантаж… І курчат з інкубатора, і сперму в термосах із лабораторії, а то ще бабу яку-небудь із заворотом кишок до хірурга. На носилки її і в касету під крило, хай там полементує… А найчастіше, братці, з гербіцидами маю справу. Ви ж тут усі невігласи, певне, й не знаєте, що таке гербіцид? А гербіцид - це такий препарат, що ним колишній військовий льотчик Сіробаба веде хімічне прополювання ланів. Біда тільки, що тих гербіцидів поки що більше нема, ніж є.

- Ви ж і пошту возите,- підказала Тоня.

- Що пошту. Я навіть і горох опилюю, і по виноградниках хімікатами війнути - це теж моє амплуа… Ви ж не забувайте, що перед вами людина найширшого трудового профілю - льотчик-універсал,- говорив він далі, володіючи бесідою. Вистріливши з пляшки корком, поналивав усім шумовиння з такою певністю, що навіть льотчики не зважились відмовитись.- Ну, будьмо! Літаймо! За тебе, Уралов! За здоров'я твоєї дочки,- підняв склянку Сіробаба.- В нього ж там така степовичка росте…

Уралов знову розцвів при згадці про доньку, а Сіробаба став смачно закушувати, припрошуючи і льотчиків теж:

- Це вам не оті спецконсерви, що сто років на складі лежали, а їх потім бортовикові дають…

- Отже, бачу, ти цілком тут акліматизувався? - промовив старший з льотчиків.

- А чого ж не акліматизуватись? - глянув на нього Сіробаба великими, чистими, як у вола, очима.- Чим у нас тут погано? Тут коли спека, так уже спека! Коли вітер, так уже вітер! Роздолля, простір, де хочеш, там і сідай… І люди в степах - де стрінеш людей такої широкої вдачі, де красуні такі, як наші. Ба яка мулатка! - окинув він поглядом Тоню, аж дівчина спалахнула враз.- Вуса, бачу, тобі мої подобаються,- провів Сіробаба рукою по своїх пухнастих вусах.- До вподоби, еге ж?