Олесь Гончар - Прапороносці

А в лісах, на схід і на захід від балки, ще скрізь потріскувала стрільба. В бій вступили один по одному підрозділи інших полків, що прибували на поміч Самієву. Як тепер виявлялося, механізована ворожа колона, яку щойно розгромили самієвці, була тільки передовим загоном пошарпаного есесівського корпусу, що пробивався лісами до автостради. Після розгрому свого механізованого авангарду гітлерівці, кидаючи в паніці техніку і важке озброєння, магами ринули в ліси. Там вони тепер, збиваючись в окремі групи, розсипаючись дрібними групами, шукали собі порятунку. Але скрізь їх уже перестрівали вогнем гвардійські засади.

- Всіх на аркан! - скоромовкою джеркав Самієв, висилаючи свої підрозділи напереріз відступаючим. - Щоб не вислизнув жоден!

Закинутий аркан стягувався все тугіше. Бій, розщепившись на кілька малих боїв, догорав по лісах окремими тріскучими вогнищами.

Черниш залишив біля мінометів самих тільки навідників, а решту бійців роти повів на підмогу піхотинцям. Йому хотілося потрапити в східну частину лісу: там бився Чумаченків батальйон, там десь була Шура. Але Самієв кинув мінометників разом з полковими артилеристами за ротою зв'язку в зовсім інший кінець - в західний сектор лісу.

Есесівці боронилися вперто, здавалися неохоче. Декотрі, не кидаючи зброї, похапцем нацуплювали на себе в кущах цивільне, зривали з себе нагороди та відзнаки. Протягом години мінометникам кілька разів доводилося пускати в хід гранати, іти врукопаш. Вже було поранено Йону-бессарабця, Чернишевого ординарця Гафізова і командира 2-го взводу Маркевича. Незважаючи на втрати, настрій у бійців був піднесено войовничий. Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці, і Хома нахвалявся власноручно піймати хоч якого-небудь Геббельса. Але, як на зло, йому попадалися самі лише єфрейтори та обер-єфрейтори.

Після короткого жаркого бою мінометники поверталися з лісу тріумфаторами. Вони гнали поперед себе вдесятеро більше полонених, ніж було в роті самих бійців. Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз, тупо скоряючись долі. Спітнілі, зарослі, обшарпані, мов юрмища захлялих лісових волоцюг. Особливо повезло на цей раз Маковеєві:йому вдалося захопити живцем генерала, коли той, сопучи в кущах, саме натягував на свою прусську лапу чеський елегантний черевичок. Він так і не встиг взутись, чимчикував перед Маковеєм босий, в цивільних тісних штанях. Артилеристи жартома пропонували Маковеєві «шух не глядя»: давали йому за генерала двох оберстів з залізними хрестами. Маковей уже був зохотився на міньбу. Але брати Блаженки розраяли хлопця:

- Не шухай, Маковею, не міняйся. Веди свого луципера сам. Подяку матимеш від «хазяїна».

- Але ж він босий, - непокоївся телефоніст. - Черевики не налазять, а чоботи десь зникли, поки я його обшукував. Як у воду впали. Хто взяв? Ніхто не брав. «Хазяїн» може подумати, що це моя робота.

- Не турбуйся, Тимофійовичу, - заспокоїв телефоніста Хаєцький. - В мене теж один босий!… Кат його зна, де він чобіт збувся…

- Так у тебе ж єфрейтор!

- Це він тільки на вигляд єфрейтор! - пояснив подоляк. - А ти перелицюй його, подивися, що там у нього під сподом…, Я певен, що це неабияка трясця!… Ти бачиш, як він ніжно ступає своїми босими по сухому груддю? На пальцях!… По-моєму, це який-небудь переодягнений кох, а може, навіть гудеріап. Віхвіль яр война? - звернувся Хаєцький до «свого» босоногого бранця, що трюхикав у натовпі. Той, озирнувшись, мовчки підняв йому чотири розчепірені пальці.

- Чотири роки! - вигукнув Хома. - О, то ти все пройшов, халамидникуі Попервах воно, либонь, гарно було йти, задерши голову, зажираючи баньками світ! Направо: «Матко, яйка!», наліво: «Матко, млека!» Звісно, коли вирушав на нас, то не думав про такий амінь! Думав, що на слабких натрапив, адже війни не хочуть! А розворушив, то й сам не рад. Доводиться босоніж скакати по ко-дючій чеській землі. Скачи, скачи, волоцюго, переміряєш голими п'ятами світ, то знатимеш, який він широкий! Не влізе ні в чию пельку!

- Що ти їх агітуєш? - докоряв Хомі Сагайда, крокуючи з Чернишем позад бійців, - Ти ж бачиш, вони ще до пам'яті не прийшли.

- Хіба я агітую? - заперечив Хаєцький. - Я тільки тлумачу, яка то є наша правда: не чіпай, бо ради собі не даси.

На автостраді вже знов було людно. З усіх кінців лісу поверталися підрозділи, розбурхані, розпалені, бадьорі. Мовби не з втомливого бою виходили, а тільки оце збиралися в бій. Гнали косяками полонених, несли якісь трофеї; голосно тріумфуючи, волокли по землі фашистські знамена. Засідлані коні з налитими кров'ю очима ще схарапуджено металися по долині, гасали по шосе. Вуздечки в квітах, гриви в стрічках… Маковей, внутрішньо здригнувшись, впізнав серед них і Шуриного коня. Запалено хропучи, він летів без своєї вершниці вподовж автостради, і сідло йому, обкрутившись на попругах, сповзло геть униз, бовталося на животі.