Олесь Гончар - Циклон

- Багрів, багрів!

Ще вище попід берегом працюють з баграми робітники з комбінату. Цехи сьогодні зупинено, всіх мобілізовано на рятувальні роботи, частину комбінатних кинуто сюди виловлювати з берега колгоспну худобу.

- Треба було вам не по танцях бігати, а ще звечора забрати поголів'я з літніх таборів, - докірливо кидав від газика чийсь шофер, і дівчата відповідали йому ображено:

- Спробував би! Вночі вони ні з місця! Зачули, що їх уже обступає вода, і нікуди ні кроку, нічим не виманиш з острівця!

Хтось із старших додавав:

- Худобисько, воно воду чує більше, ніж людина… Вночі не вдалося зрушити, а тепер їх ось погорнуло… Майже вся кіногрупа вже була тут, навіть Ярослава - всупереч забороні Ягуара Ягуаровича - прибігла сюди, щоправда, накутана в тепле, в чиїхось мисливських чоботях. Ошалілий Сергій-оператор, гасаючи з кінокамерою по берегу, навіть не помітив Ярослави, і хлопців-асистентів своїх він помітив, здається, тільки після того, коли вони, допомагаючії робітникам, ненароком влізли до цього в кадр. Озброєні баграми та вірьовками, вони саме витягували гуртом корову, котрийсь, як ласо, накинув їй налигач па роги, - вхопились, витягли, і знесилена худобина одразу брьохнулась, повалилася на асфальт. Сергій фільмував і це: як лежала вона, віддихалась і поволі встала, похитуючись, пішла. Ще кілька розбухлих туш лежало вподовж шосе - це ті, що їх витягли баграми, коли вони захлинулися, борсаючись біля берега.

З-за пагорба з'явився грузовпк, стишив хід, зупинивсь, і чоловіки з рятувальної команди, відкрпвтп борти, стали вкладати до кузова щось закутано в брезент. Ярославі лячно було дивитись у той бік, і все ж дивилась: воіиа зпала, що там, у тому брезенті. З годину тому комбінати вплонієш тут багром утопленика з тайстрою через плече. Коли його підтягли до берега, чийсь багор ненароком розпоров набряклу вовшиту торбу, і з неї сипонули… дерев'яні орли. Сцена була жахлива, Ярослава не змогла дивитись па утопленика, па його розтовчене камінцям обличчя, - кинулась і побігла геть, а перед очима все пливли, скакали дерев'яні орли у водоверті, скакали, як вутята, і це тонули…

Машина з утоплеником рушила, від'їхала, і люди знов звернули погляди до чорторию, де все крутило, підгонило до берега змордовану худобу. Вже зовсім незнайомі чиїсь Зірки та Іскри силкувалися вхопитися ногами ковзкого крутосхилу, шукаючії рятунку біля людей…

Сергій шастав по берегу, вишукував найгостріші моменти, увагу його привертало все, що волало, билось, виборсувалось, - те, що опинялось поза небезпекою, одразу втрачало для нього інтерес. В одному місці він посковзнувся, ледве не посунувся вниз, Ярослава скрикнула вжахнено:

- О мой, будь обережніший… Ти зовсім дикий сьогодні…

Зачувши поблизу Ярославин голос, Сергій ніби прийшов до тями, бліде збуджене обличчя його на мить освітилось широким зухвальським усміхом:

- Півцарства за гелікоптер!

- Навіщо він тобі, мой?

- Щоб понад цим потопом пронестись!

Задиханий, очі горять, краватка скрутилася, з'їхала набік… “Це його день… Його апофеоз… О мой, мой! Такий був ковтюх, а сьогодні тебе не впізнати: саме натхнення, екстаз, шал!”

- Розумієш, Славцю: скрізь хочеться бути! Хочу бачити все! Таку точку хочу вибрати, щоб не збоку… Щоб камера йшла на цей хаос в лоб!…

Нерозлучний із своєю камерою, вже він щось нагледів попереду, кинув Ярославу й подався, обганяючи людей.

На узвишші, просто на шосе, приземлився один з вертольотів, з нього вийшов високий генерал у палаючих лампасах і троє цивільних, про яких хтось сказав тут, що вони прибули з Центру, з Державної комісії. Зійшовшії на край горба, прибулі стали дивитись, як інший вертоліт, знизившись до застрялої амфібії, саме знімає з неї екіпаж. Викинули трап, але вітер ганяє його так, що не одразу вдалося впіймати, потім таки впіймали, і котрийсь із амфібістів разгойдуваний вітром, уже забирався щабель за щаблем угору…

- Молодець, - кинув своє звичне генерал, і в цей момент відчув, що й сам він на мить став об'єктом, опинився під прицілом кінокамери, попав у кадр! Генерал був ніби невдоволений, що зроблено це без його дозволу, але невдоволен'ня його було більше зовнішнє, хмуріння показне (при зустрічі з служителями муз взагалі не запне буде нахмуритись!), і саме так це все прочитав кінооператор, один із тих, видно, шалапутних людей, що їх де й не сій, і там вродяться…

- Товаришу генералі Меві потрібен гелікоптер!…

- Що, що?

- Гелікоптер мені потрібен для зйомок… Що за тип? Що за зухвалець?