Олесь Гончар: Циклон

- Якби це було в Будинку кіно, - каже він до Ярослави, - я, звичайно, запропонував би вам коктейль за моїм власним рецептом, якого й ті ваші жевжики не знають…

Видно, якийсь в'їдливий опонент з підвалу кіноресторації не дає спокою Ягуару Ягуаровичу, бо, присівши на парту, він раптом вивергає на нього всю свою пристрасть полеміста:

- Так, кажеш, творчість виникає з безладу, їй від природи притаманно хаотичне начало? Улюбленець муз, кажеш, завше був лише сином стихії, дитям розгнузданих бенкетуючих сил буття? Хотів би я тебе, голубчику, бачити з нами цієї ночі… Якої б ти тут заспівав! Що ж до мене, то я бачив хаос і знаю, що він людині несе… Палаюче небо, розбомблені ешелони - все бачив… І якщо вибирати між хаосом і порядком, Славциї, - апелював уже до кіноактриси, - то знайте: я вибираю порядок! Йому віддаю перевагу… Уже хоча б за те, що він здатен рятувати. Якщо навіть менше він полишає місця для поезії, то зате більше - для справедливості!…

Несподівано з'явився Сергій. За нього ще з ночі переживали, аж поки котрийсь із його асистентів не признався, що йому відомі координати: батяр їхній в Адамівцях на весіллі гуляє. Це одразу приспокоїло: на весіллі не пропаде, рано чи пізно з'явиться із своїх нічних походеньок, ще, може, й перев'язаний весільним рушником… З'явився бруднющий, до рубця промоклий, але обличчя… воно було натхненне! Ярослава ніби вперше його бачила таким:

- О мой, мой! Звідки ти взявся?

- Скільки я бачив! - Сергій розкинув руки, як для обіймів, - О, скільки всього… Братці, ми на вістрі подій! Його оточили, розглядали з жартами:

- Людина з легенди! Людина з безсмертя! І все ж таки - як вибираються звідти?

- А плавзасоби нащо? Плавзасоби винесли мене з темряви й хаосу на берег цієї вашої - не скажу при женщинах якої - цивілізації…

Не схотів перевдягатись, не схотів сушитись, лише змінив кобеняка на куртку, щоб було зручніше бігати, хватопеком випив склянку гарячого чаю, звично перезарядив, у кутку апарат і:

- Цілуєм рончкі!

Зупинившись на мить перед Ярославою, він справді поцілував їй руку, чого раніше ніколи не робив.

Ягуар Ягуарович пробував нригамувати його, нагадав, що знімання повені зовсім не передбачені планом-лімітом, але це операторові тільки піддало жару:

- Все на себе беру! На свій страх і риск! - І, притискаючи камеру до грудей, гукнув уже від порота: - Там такі кадри пливуть!

“Ніщо так не красить людину, як натхнення, - подумала Ярослава, провівши Сергія поглядом. - Просто насолода дивитись на людину ось таку - розкрилену, одухотворену…”

Вище школи, вподовж не захопленого водой шосе, з самого рання велись рятувальні роботи, там видніли якісь машини, кружляв вертоліт, - Сергій подався туди. В обличчя хльоскало мокрим - вітер шквалистий розгулявсь. Ще зоддалік Сергій побачив гуртик фермівських дівчат, що стояли на кручі; здається, це були ті самі дівчата, що їх Сергій з Колосовськи'м та Ярославою ходив відбирати для зйомок у масових сценах. Було це всьоґо за кілька днів до потопу. Розшукали тоді дівчат на лугах, на старицях, де був у них літній табір для худоби. І дивно було, як все там тоді ставало мистецтвом, до чого тільки торкнеться погляд: дійниці з сонцем на боку… трава… корови… круторогість… полиск м'язів під шкірою… Все, все тоді Сергієві хотілося фільмувати, все так і просилося в кадри!… Дівчата були попещені, що їх мають намір відібрати для участі в кінофільмі, але коли у відповідь на розпитки, що саме їм доведеться робити, почули від Сергія: “Коней коростявих будете обіймати!” - то разом запротестували: “Не будем цього… Страхіття яке!… Це не правдиво… Не реалістично!…”

Тепер циклон ставить тут свій фільм, розгортає на весь край драму широкоекранну, і дівчата вже залучені до участі в ній… Збились на кручі у своїх куцих міні-спідничках, що їх обліплює вітер, декотрі з парасольками, розбереджені, розчервонілі, котрась, звертаючись до води, весь час кличе:

- Зірка! Зірка!

Сергій не міг утриматись - з ходу кинувся фільмувати дівчину, що, стоячи на березі, розпачливим голосом вигукує з вировища свою якусь Зірку, від неї перевів погляд туди, куди всі дивились - униз, де попід самим урвищем бурунила ріка… Якби це було не операторське серце - воно б похололо від таких кадрів: корови, цілою чередою збившись попід берегом, плавають у рудих чорториях, пробують лізти на обривистий крутосхил, ковзаються, зриваються назад, захлинаються брудом… Все, все неповторне! Зціпивши зуби, з мокрим обличчям, блідим від напруги, оператор прицілюється, полює з якоюсь холодністю безстрашшя, вибирає, вихоплює на плівку найжахливіше… Вже не зойком дівочим, тільки мистецтвом стає агонія худоби, захлинання чиїхось Зірок та Красавок, їхня впертість, коли вони, через силу змагаючись з течією, знов наближаються до крутизни берега й, розжахані, великоокі, до людей лізуть! Дівчата плачуть, гукають до когось: