— Люба, люба мамо!..
Тато підходить до мене повагом, кладе бліду холодну руку мені на лоба і каже мені лагідно, без будь-якого гніву:
— Ай, і перелякав же ти нас, паливодо ти, кхе-ге-ге! Так само і єврейський німець чи німецький єврей гер Герц Герценгерц з сигарою в зубах нахиляється своєю поголеною пикою над моїм ліжком, бере мене за щічку і каже по-німецькому:
— Гут, гут, здоровий, здоровий!
Через кілька тижнів після мого видужання тато мені каже:
— Ну, сину мій, тепер іди в хедер і викинь з голови ножики і всякі інші дурниці... Час уже стати людиною. Дасть бог, через три роки ти вже будеш повнолітнім, кхе-ге-ге!
З такими ласкавими словами виряджає мене батько в хедер до нового вчителя, до реб Хаїма. Це вперше я чую від мого сердитого тата такі теплі, лагідні слова, і я в одну мить забуваю всі його утиски, прокльони і ляпаси, неначе їх ніколи не було в світі. Якби не сором, я б його розцілував. Але-хи-хи-хи! — як це можна цілувати тата?..
Мати дає мені в хедер ціле яблуко і копійку, німець дарує мені дві копійки, щипає за щічку і каже своєю мовою:
— Гарний хлопчик! Гут, гут!
Беру талмуд під пахву і йду в хедер, як новонароджений, з чистою совістю, з легким серцем, з ясною, свіжою головою, з новими свіжими думками. Сонце дивиться з неба і вітає мене своїм теплим промінням. Вітрець закрадається до мене в кучері, пташки цвірінькають... Мені так легко, мене підносить у повітря. Хочеться бігти, стрибати, танцювати. Ах, як хороше, як любо, коли ти живий і коли ти чесний, а не злодій, не брехун!
Я притискую книжки до серця міцно-міцно і йду до хедера швидко-швидко, і присягаюся, що ніколи-ніколи не чіпатиму чужого, ніколи-ніколи не крастиму, ніколи-ніколи не брехатиму, завжди буду чесним, чесним, чесним...
1886
---------
Примітки:
[1] Гер — пан.
[2] Кнабе — хлопчик.
[3] Скажи, скажи, моя люба дитино.
--- КІНЕЦЬ ---
Оригінальний текст відновлено з резервної копії е-бібліотеки В. Напіткіна:
http://web.archive.org/web/20030509111747/http://books.ms.km.ua/
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua
Шолом Алейхем
ПІСНЯ ПІСЕНЬ
--------------------------------------
Частина перша
БУЗЯ
Бузя — пестливе ім'я, створене з Естер-Люби: Люба-Любузя-Бузя... Вона старша за мене на один рік чи, може, на два, а нам обом нема ще й двадцяти років. Тепер сідайте, будь ласка, і підрахуйте, скільки мені років і скільки їй. Та це, зрештою, не має значення. Я краще розповім вам коротенько її біографію.
Мій старший брат Беня жив на селі, орендував млин, умів стріляти з рушниці, їздити верхи на коні і плавати, як чортяка. Одного разу влітку купався він у річці і потонув. Про нього сказано у приказці: "Всі гарні плавці потопають". По ньому залишилися млин, двоє коней, молода вдова з однією дитиною. Млина передали комусь іншому, коней спродали, молода вдова вийшла заміж і поїхала десь далеко, а дитину привезли до нас.
То була Бузя.
Що батько любить Бузю, як рідну дитину, і що мати тремтить над нею, як над єдиною дочкою, — це легко зрозуміти. Вони знайшли в ній розраду від великого горя. А я? Чому, як прийду з школи і не знайду Бузі, мені їжа не лізе в горло? А як Бузя приходить, стає світло в усіх куточках? А як Бузя звертається до мене, я опускаю очі? А як Бузя глузує з мене, я плачу? А як Бузя...
Я довго чекав, коли нарешті прийде любе, жадане свято пасхи. Тоді я буду вільний. Гратиму з Бузею в горіхи, бігатиму по подвір'ю, ходитиму до річки. Там я їй покажу, як пускають "каченят" на воду. Коли я їй кажу про що, вона мені не вірить, вона сміється. Взагалі Бузя не вірить мені ні на крихту. Тобто вона мені нічого не каже, тільки сміється. А я не люблю, коли сміються з мене. Бузя не вірить, що я можу видряпатись на найвище дерево (якби тільки схотів!). Бузя не вірить, що я вмію стріляти (якби тільки мав з чого!). Нехай лишень настане пасха, люба, жадана пасха, коли вже можна буде гратися надворі, на свіжому повітрі, не перед очима в батьків, — я їй покажу такі штуки, що вона аж зачудується.
Настало любе, жадане свято пасхи.
Нас обох одягли на свято у царське вбрання. Все, що було на нас, мінилось, блищало і шелестіло. Я дивлюсь на Бузю і згадую "Пісню пісень", яку вивчав перед пасхою з учителем у школі, згадую стих за стихом: "Прекрасна ти, подруго моя, — о, яка ж їй гарна! Очі твої, як у голубки, волосся — мов стадо кіз, що зісковзують з гори Галаадської, зубки в тебе — мов отара білих ягнят, що з річки виходять, одно в одно, губки — пурпурова стрічка, мова твоя, як мед, солодка".
Читать дальше