Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Чесний, зубожілий, зломлений горем шістдесятип’ятирічний Скейп подався в Калькутту згортати справи фір­ми. Уолтер Скейп залишив Ітон і влаштувався в якомусь купецькому домі. Флоренс Скейп, Фанні Скейн і їхня мати тайкома виїхали в Булонь, і ніхто більше про них не чув. Одне слово, Джоз зайняв їхній будинок, скупив їхні кили­ми та буфети і милувався собою в люстрах, де раніше від­дзеркалювалися їхні чесні, мужві обличчя. Скейпові по­стачальники — з усіма ними чесно розрахувалися — за­лишили свої картки й радо пропонували забезпечувати товарами нових господарів. Високі офіціанти в білих жи­летах, які слугували в Скейпа на проханих обідах і які в будень були продавцями городини, посланцями й молочарами, залишали свої адреси й піддобрювалися до дво­рецького.

Містер Чамні, сажотрус, що чистив у будинку димарі за трьох останніх пожильців, пробував підлести­тись до дворецького та його помічника, обов’язком якого було, вбравшись у куртку з безліччю ґудзиків і в штани з лампасами, охороняти місіс Емілію, коли їй хотілося вийти погуляти.

Зайвої челяді в домі не тримали. Дворецький водночас був Джозовим камердинером і напивався не дужче за інших дворецьких, що служать у маленьких родинах і мають власні погляди на господареве вино. В Еммі була покоївка, що виросла в приміському маєтку сера Вільяма Доббіна, добра дівчина, лагідність і скромність якої просто обеззброювала місіс Осборн. Спершу її вжахнула думка, що вона матиме власну покоївку. Емілія зовсім не, знала, як користуватися її допомогою, і завжди звер­талася до челяді чемно й шанобливо. Але ця дівчина ви­явилася дуже корисною в господарстві — вона вміло доглядала старого Седлі, що майже завжди сидів у своїй кімнаті й ніколи не приєднувався до веселого товари­ства в домі.

Багато людей приїздило побачитися з місіс Осборн. Леді Доббін з дочками були в захваті від зміни в житті Емілії і приїхали її відвідати. З’явилася й міс Осборн з Рассел-сквер у своїй величезній кареті з пишним чохлом на передку, прикрашеним гербом лідських Осборнів. Ішла поголоска, що Джоз неймовірно багатий, і старий Осборн не мав нічого проти того, щоб Джорджі, крім його грошей, успадкував ще й дядькове майно.

Хай йому біс, ми зробимо з хлопця людину! — казав він.— Я ще побачу його в парламенті, поки вмру. Можеш навідатись до його матері, міс Осборн, але мені на очі хай вона не показується.

І міс Осборн поїхала. Будьте певні, що Еммі дуже зра­діла цій гості й можливості бути ближче до Джорджа. Хлопцеві також дозволили частіше, ніж досі, відвідувати матір. Раз або двічі на тиждень він обідав на Гілспай-стріт і верховодив там слугами й родичами так само, як і на Рассел-сквер.

Проте з майором Доббіном він завжди був чемний і в його присутності поводився набагато скромніше. Джорджі був кмітливий хлопець і побоювався майора. Він не міг не захоплюватися його простотою, привітністю і різнома­нітними знаннями, якими майор спокійно ділився з ним, його незмінною любов’ю до правди й справедливості. Джордж на своєму життєвому шляху ще не зустрічав такої людини, а справжні джентльмени завжди йому подо­бались. Він щиро полюбив свого хрещеного батька, і для нього було великою втіхою гуляти з Доббіном у парку й слухати його. Вільям розповідав Джорджі про його бать­ка, про Індію, про Ватерлоо, про що завгодно, тільки не про себе. Коли Джордж ставав понад міру зухвалий і пихатий, майор брав його на глузи, що місіс Осборн вважала великою жорстокістю.

Одного дня, коли вони пі­шли разом до театру і хлопець відмовився сісти в партері, тому що, мовляв, публіка там вульгарна, майор узяв йому місце в ложі, залишив його там, а сам повернувся вниз. Невдовзі майор відчув, що хтось бере його під руку, й по­бачив, як малий чепурун у лайкових рукавичках стискає його за лікоть. Джорджі зрозумів, яка безглузда його по­ведінка, й спустився вниз зі своїх верховіть. Ласкава усмішка засвітилася на виду в доброго Доббіна і блиснула в його очах, коли він глянув на покаяного грішника. Він любив хлопця, як і все, що належало Емілії. А в якому захваті була вона, коли почула про чудовий вчинок Джор­джі! Вона глянула на Доббіна ласкавіше, ніж звичайно. Йому навіть здалося, що вона почервоніла.

Джорджі без угаву вихваляв матері майора.

Я його люблю, мамо, бо він знає всяку всячину і не схожий на старого Віла, що завжди хвалиться і вживав такі довжелезні слова, правда? Хлопці в школі прозивають його «довгохвостий». Це я йому дав таке прізвисько! Правда, влучне? А Доб читає по-латинському, як по-англійському, ї по-французькому, і по-всякому. А коли ми гуляємо разом, він розповідав мені про тата й ніколи нічого не каже про себе, хоч я чув у діда, як полковник Баклер казав, що він один із найхоробріших офіцерів в армії і дуже відзначився. Дід страшенно здивувався і сказав: «Отой? А я гадав, що він і мухи не зачепить». Та я знаю, що зачепить, правда, мамо?-Еммі засміялась і подумала, що на це вже в майора, мабуть, вистачить відваги.