Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Не хочете ж ви сказати, що... що Кроулі помилив­ся? — спитав містер Макмердо.

« Я вірю, що місіс Кроулі така сама невинна, як моя власна дружина,— палко мовив містер Уенгем.— Я певен, що наш приятель, засліплений шаленою ревністю, завдає удару не тільки кволому старому чоловікові, високому сановникові, своєму незмінному другові і благодійникові! але й своїй дружині, своїй власній честі, яку повинен ша­нувати, майбутній репутації свого сина і своїм життєвим успіхам.

Я розповім вам, що сталося,— повів далі містер Уенгем дуже врочистим тоном.— Сьогодні вранці по мене послали від мілорда Стайна, і я застав його в жалюгід­ному стані — мені навряд чи треба пояснювати вам, пол­ковнику Кроулі, в якому стані буде літня, квола людина після особистої сутички з таким дужим чоловіком, як ви. Скажу вам просто у вічі: ви жорстоко скористалися пере­вагою, яку маєте завдяки своїй силі. Ви завдали моєму чесному, доброму приятелю не тільки тілесної рани, але й його серце, сер, обливалося кров’ю! Адже його так тяжко образив той, кому він робив добро і кого він обда­ровував своєю прихильністю. Хіба це призначення, про яке повідомлено в сьогоднішніх газетах,— не доказ його ласки до вас? Коли я прийшов до його милості сьогодні вранці, на нього страшно було глянути. Але він так само, як і ви, горить бажанням помститися за образу — змити її кров’ю. Я думаю, вам відомо, полковнику Кроулі, що мі­лорд на це здатен?-Він сміливий чоловік,— сказав полковник,— ніхто цього не заперечує.

Перше, що він звелів мені зробити,— це написати виклик і послати його полковникові Кроулі «Один із нас,— заявив він,— не повинен залишитися живим після того, що сталося минулої ночі».

Кроулі кивнув головою і сказав:-Нарешті ви підходите до суті справи, Уенгеме.

Я доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти лорда Стайна. «Господи боже, сер,— сказав я,— як я каюся, що ми з дру­жиною не прийняли запрошення місіс Кроулі повечеряти з нею! »-Вона вас запрошувала на вечерю? — запитав капі­тан Макмердо.

Після опери. Ось записка з запрошенням... стривай­те... ні, це якийсь інший папірець... я думав, що прихо­пив її, та це не має значення, даю слово честі, що я його отримав. Якби ми були прийшли,— а ми лишилися вдома тільки тому, що в місіс Уенгем боліла голова: в неї дуже часто болить голова, особливо навесні,— якби ми були прийшли, а ви повернулися додому, то не було б ніякої сварки, ніяких образ і підозр. Отже, тільки через те, що в моєї бідолашної дружини боліла голова, ви тепер хочете наразити на смертельну небезпеку двох благородних людей і вкинути у вир ганьби і смутку дві найкращі й найстаровинніші родини в королівстві.

Містер Макмердо, вкрай спантеличений, глянув на товариша, а Родон з глухою люттю відчув, що здобич ви­слизає в нього з рук. Він не вірив жодному слову з тієї історії, а проте як поставити її під сумнів, як довести брехню?-Містер Уенгем провадив далі з тим самим гладеньким красномовством, до якого він часто вдавався у своїх парламентських виступах:-Я просидів коло ліжка лорда Стайна годину або й більше, переконуючи його, благаючи, щоб він відмовився від наміру вимагати поєдинку. Я пояснював йому, що об­ставини врешті проти нього,— вони справді викликають підозру. Так, я визнаю це: кожен чоловік на вашому місці міг піддатись омані... Я казав йому, що чоловік, охопле­ний ревнощами,— все одно що божевільний, і на нього так і треба дивитися... що дуель між вами накличе ганьбу на всіх зацікавлених, що людина з таким високим стано­вищем, яке посідає його милість, не має права йти на пуб­лічний скандал у наші дні, коли безвідповідальні особи проповідують серед простолюду найжахливіші революційні принципи і найнебезпечніші доктрини рівності, і що, хоч він невинний, неодмінно підуть усякі плітки. Одне слово, я вблагав лорда не посилати виклику.

Я не вірю жодному слову з цієї історії,— сказав Родон, скрегочучи зубами.— Думаю, що це підла брехня і що вигадали її ви, містере Уенгеме. Якщо я не отримаю від нього виклику, то сам його пошлю, хай йому чорт!-Той вибух люті смертельно злякав містера Уенгема, він побілів, як полотно, і глянув на двері.

Але він знайшов собі оборонця в особі капітана Мак­мердо. Той джентльмен підвівся з місця і, пересипаю­чи свою мову лайкою, почав дорікати Родонові за його тон.

Ти доручив свою справу мені, то й поводься так, як я вважаю за потрібне, а не як тобі хочеться! Ти не маєш-права, в біса, ображати містера Уенгема такими словами. Ми повинні, хай йому трясця, вибачитись перед вами, містере Уенгеме. А щодо виклику лордові Стайну, то шукай собі когось іншого — я його не буду передавати. Коли мілорд, отримавши добру прочуханку, воліє сидіти тихо, то хай сидить, бий його лиха година. Що ж до історії з... з місіс Кроулі, то тут, я вважаю, нічогісінько не дове­дено. Твоя дружина невинна, як каже містер Уенгем. У кожному разі, ти будеш останній дурень, якщо не візь­меш тієї посади і не триматимеш язика на припоні.