Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Невже, люба міс Кроулі, ви не зглянетесь на солдата-героя, ім’я якого занесено в літопис вітчизняної слави? — мовила міс Брігс, яку події під Ватерлоо страшенно хвилювали і яка любила при нагоді висловлюватись романтично.— Хіба капітан, тобто полковник, як тепер я можу його величати, своїми подвигами не вславив ім’я Кроулі?-Ти дурепа, Брігс,— мовила міс Кроулі.— Полковник Кроулі втоптав його в болото.

Одружитися з дочкою вчителя малювання! З dame de compagnie,— бо ж вона була пише компаньйонкою, та й годі, Брігс, так само, як і ти... тільки молодшою, багато вродливішою і розумнішою. Хотіла б я знати, чи не була ти в змові з тією негідницею, яка спіймала його своїми підлими хитрощами і якою ти завжди так захоплювалася? Так, думаю, що була. Але, щоб ти знала, моя духівниця тебе розчарує... Будь така ласкава, напиши містерові Уоксі, що я хочу його негайно бачити.

Міс Кроулі тепер мала звичку писати своєму адвокатові, містерові Уоксі, майже щодня, бо вона анулювала всі попередні розпорядження щодо свого майна і була дуже розгублена, не знаючи, як їй поділити ті гроші на майбутнє.

Але стара панна й справді помітно подужчала; про що свідчило хоча б те, що вона дедалі частіше й зліше почала глузувати з міс Брігс. Бідолашна компаньйонка терпіла всі ті напади лагідно, з боягузливою покорою, наполовину великодушною, а наполовину лицемірною,— одне слово, з рабською покорою, яку змушені виявляти жінки з її натурою і в, її становищі. Кому не доводилося бачити, як жінка мучить жінку? Хіба муки, що випадають па долю чоловіка, можна порівняти з тими щоденними шпильками, зневажливими й жорстокими, якими бідних жінок дошкуляють тирани їхньої ж статі? Нещасні жертви! Та ми почали з того, що міс Кроулі завжди ставала особливо дратівлива й жорстока, коли одужувала після хвороби: рани, як то кажуть, найдужче сверблять, коли гояться.

Під час одужання, як ми й сподівалися, єдиною жертвою, допущеною до хворої, була міс Брігс; проте рідня міс Кроулі, що залишалася віддалік, не забувала своєї любої родички і постійною увагою, подарунками, милими, сповненими любові записками намагалася підтримувати в неї пам’ять про себе.

Найперше згадаймо її небожа Родона Кроулі. Через кілька тижнів після славетної битви під Ватерлоо і після того, як «Газета» сповістила про підвищення й про геройство цього сміливого офіцера, поштове судно привезло в Брайтон міс Кроулі пакунок з подарунками й шанобливого листа від її пебожа-полковника. В пакунку були французькі еполети, хрест Почесного легіону і руків’я шаблі — реліквії з поля битви, а в листі небіж дуже дотепно розповідав, що те руків’я належало одному офіцерові гвардії, який присягався, що «гвардія помирає, але не здається», і якого через хвилину взяв у полон простий солдат, зламавши прикладом свого мушкета французові шаблю, після чого нею заволодів Родон. Щодо хреста й еполетів, то їх він здобув у полковника французької кавалерії, який загинув у бою від його руки. І Родон Кроулі не міг знайти кращого застосування цим трофеям, як послати їх своїй найласкавішій і найулюбленішій давній приятельці.

Чи можна посилати їй листи з Парижа, куди прямує армія? Він міг би описувати їй цікаві столичні новини й відомості про її друзів емігрантів, яким міс Кроулі зробила стільки добра, коли вони були в біді.

Стара панна звеліла Брігс відповісти полковникові ласкавим листом, привітати його з підвищенням і заохотити до дальшого листування. Мовляв, його перший лист був такий жвавий і смішний, що вона з задоволенням чекатиме подальших.

Я, звичайно, знаю,— пояснила вона компаньйонці,— що Родон нездатний написати такого гарного листа, як і ти теж, бідолахо, і що кожне слово в ньому продиктувала та розумна негідниця Ребека. Але чому б моєму небожеві не розважити мене трохи? І цим я йому натякну, що в мене чудовий настрій.

Цікаво, чи знала вона, що Бекі не тільки писала всі ті листи, а й зібрала та послала трофеї, купивши їх за кілька франків в одного з численних мандрівних торговців, які почали жваво продавати реліквії війни? Романіст, якому відомо все, знає і про це. Та хай там що, а ласкава відповідь міс Кроулі дуже підбадьорила наших молодих друзів, Родона та його дружину: тітка явно подобрішала, отже, можна сподіватися на краще. Вони розважали її чудовими листами з Парижа, куди, як повідомляв Родон, їм випало щастя добратися в лавах переможної армії.

До дружини пастора, яка повернулася в пасторський дім Королевиного Кроулі лікувати чоловікові зламану ключицю, стара панна була далеко не така ласкава.