Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Або до Даттона поїсти морозива,— мовив наш хитрун Джоз, бажаючи вбити зразу двох зайців.— Там у Даттона є страшенно гарна дівчина!-Краще ходімо зycтрінемо «Блискавку», тепер саме пора,— мовив Джордж.

Ця пропозиція переважила конюшню й морозиво, і друзі подалися на поштову станцію подивитися, як прибуде «Блискавка».

Дорогою вони зустріли карету — відкритий повіз Джоза Седлі з пишними гербами, ту розкішну карету, в якій він звичайно катався в Челтнемі, склавши на грудях руки, в капелюсі набакир, величний і самітний, а коли випадав щасливіший день,— у товаристві дам.

Тепер у кареті сиділо їх дві: одна маленька, рудоволоса, вбрана за останньою модою, і друга в коричневій шовковій накидці, солом’яному брилику з рожевою стрічкою і з таким рум’яним, щасливим личком, що на нього радісно було дивитися.

Вона зупинила карету, коли та наблизилася до трьох джентльменів, але, виявивши таку самостійність, збентежилась і безглуздо почервоніла.

Ми чудово покаталися, Джордже, мовила вона,—і... і раді, що вернулися. Джозефе, не затримуй його довго.

Не втягуйте наших чоловіків у біду, пане Седлі, лихий і підступний спокуснику,— мовила Ребека, погрожуючи Джозові пальчиком у найелегантнішій французькій лайковій рукавичці.— Ніяких більярдів і курінь, ніяких витівок!-Люба місіс Кроулі... що ви! Слово честі! — це було все, що спромігся сказати Джоз. Зате йому пощастило стати в мальовничу позу: він схилив голову на плече, усміхаючись знизу вгору до своєї жертви, заклавши одну руку за спину й спираючись нею на паличку, а другою, з діамантовим перснем, смикаючи свої брижі й жилет.

Карета рушила, і він послав дамам поцілунок тією рукою, що була прикрашена діамантом. Ох, як би він хотів, щоб увесь Челтнем, увесь Чаурінгі і вся Калькутта побачили його в цій позі, коли він махав рукою такій красуні, та ще й стоячи в товаристві такого славнозвісного чепуруна, як гвардієць Родон Кроулі!-Наша юна пара вибрала собі Брайтон, щоб там перебути кілька перших днів після шлюбу, і, найнявши кімнати в Корабельному готелі, втішалася затишком і спокоєм, поки, до них не приїхав Джоз. Але не тільки він дотримував їм тут товариства.

Якось, вертаючись до готелю з прогулянки над морем, вони несподівано зустріли Ребеку з чоловіком. Усі відразу впізнали одне одного. Ребека кинулася в обійми своїй любій товаришці, Кроулі Осборн теж досить тепло потисли один одному руки.

Бекі за кілька годин знайшла спосіб загладити Джорджеве неприємне враження від тієї короткої розмови, що колись відбулася між ними.

Пам’ятаєте нашу останню зустріч у міс Кроулі, коли я поставилася до вас так неприязно, капітане Осборне? Мені здалося, що ви не досить уважні до нашої любої Емілії. Це мене розсердило, тому я була з вами така зухвала, непривітна й зла.

Вибачте мені, будь ласка! — мовила Ребека і простягла Осборнові руку з такою щирою й чарівливою грацією, що він не міг її не потиснути.

Чого тільки не досягнеш, сину мій, покірним і щирим визнанням своєї неправоти! Я знав одного джентльмена, дуже достойного учасника Ярмарку Суєти, що мав звичку навмисне робити дрібні капості своїм сусідам, щоб потім , мужньо й відверто просити в них вибачення, і як ви думаєте, що потім виходило? Мого приятеля Крокі Дилла скрізь дуже любили і вважали за чесну, хоч трохи й запальну людину. Джордж Осборн повірив, що Ребека щиро кається.

Обидві пари мали що розповісти одна одній. Вони докладно обговорювали свої одруження, відверто і з величезним зацікавленням зважували плани на майбутнє.

Про Джорджів шлюб мав повідомити батька його приятель Доббін, і молодий Осборн нетерпляче чекав наслідків тієї розмови. Міс Кроулі, на яку Родон покладав усі свої надії, ще й досі не здалася. Не маючи змоги доступитися до її будинку на Парк-лейн, її небіж та небога, охоплені любов’ю до тітки, подались за нею в Брайтон, де їхні посланці весь час чатували біля тітчиних дверей.

Аби ви коли глянули на тих Радонових друзів що завжди чатують біля наших дверей,— сміючись, мовила Ребека.— Тобі доводилось уже бачити кредиторів, люба моя? Або судового виконавця та його помічника? Двоє тих мерзенних типів підстерігали нас цілий тиждень з крамнички городника навпроти, і ми до неділі не могли вийти надвір. Якщо тітка не змилосердиться над нами, то що ми тоді робитимемо?-Родон, голосно регочучи, розповів з десяток смішних анекдотів про своїх кредиторів і про те, як спритно Ребека їх дурить. Він божився усіма святими, що в усій Європі не знайдеться другої жінки, що вміла б так забивати баки кредиторам, як вона. Ребека почала практикуватися в цьому відразу після шлюбу, і для Родона така дружила була справжнім скарбом. Вони мали широкий кредит, але й неоплачених рахунків дедалі більшало, грошей майже завжди бракувало, і їм доводилось увесь час викручуватися. Та чи ця грошова скрута відбивалася на самопочутті Родона? Нітрохи. Кожен на Ярмарку Суєти, мабуть, помічав, як добре живеться тим, хто заліз по вуха в борги, як вони ні в чому собі не відмовляють, які вони веселі й безтурботні. Родон з дружиною мали найкращі кімнати в брайтонському готелі; господар, вносячи до їдальні першу страву, кланявся їм, як своїм найпочеснішим гостям; Родон лаяв обіди й вина з зухвалістю, якої не міг би переважити жоден вельможа в країні. Давня звичка, велична постава, бездоганне взуття та одяг і добре засвоєні безпардонні манери часто допомагають людині незгірше за великий рахунок у банку.