Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Збишко ждав та й ждав її і нарешті став дивуватись, чого її так довго нема.

—Мабуть, погубила стріли й шукає їх,— сказав він сам до себе.— Піду-но подивлюсь, чи не сталося чого з нею...

Але не встиг він ступити кілька кроків, як дівчина з'явилась перед ним з самострілом в руці, з усміхненим рум'яним обличчям і з бобром на плечах.

Боже мій! — вигукнув Збишко.— Як ти його витягла?

Як? Влізла в воду, та й тільки! Мені не першина, а тебе не хотіла пустити, бо хто не знає, кудою пливти, того мул одразу засмокче.

А я тут чекав тебе, як дурень! Хитра ж ти яка!

Ну, а що ж я мала перед тобою роздягатися?

То ти й стріл не забула?

Ні. Я тільки хотіла одвести тебе від берега.

А якби я за тобою пішов, ото б диво побачив! Було б з чого чудуватись! Ого!..

Замовчи!

Їй-богу, вже йшов.

Замовчи!..

Очевидно, щоб перемінити-розмову, Ягенка сказала:

—Викрути мені косу, бо з неї тече вода на плечі, Збишко одною рукою перехопив косу біля голови,

а другою почав викручувати.

—Краще було б її розплести, вітер одразу висушив би,— сказав він.

Але Ягенка не хотіла розплітатись, бо їм треба було пробиратися крізь гущавину. Збишко взяв на плечі бобра, а Ягенка йшла попереду й казала:

—Тепер наш Мацько швидко видужає, бо для ран нема кращих ліків, як ведмеже сало всередину, а бобровий жир зовні. За якихось два тижні він зможе сідати на коня.

— Дай йому боже! — відповів Збишко.— Я жду цього, як порятунку, бо хворого мені залишити не можна, а сидіти тут тяжко,

Тобі тяжко тут сидіти? — спитала Ягенка.— Чого ж це?

Хіба Зих нічого не казав тобі про Данусю?

Щось там розказував... Знаю... Вона тебе покривалом повила... знаю!.. Казав також, що кожен рицар дає якісь там обітниці служити своїй пані серця... Але він казав, що та служба нічого не означає... бо деякі й жонаті такій пані служать... А та Дануся, Збишку, хто вона така? Скажи... Яка вона, Дануся?

Ягенка близько підійшла до Збишка і з великим занепокоєнням почала дивитися йому в обличчя, а він не звернув ніякісінької уваги на її стривожений голос і спокійно сказав:

—Вона не тільки пані серця, але й наймиліша моя кохана. Я не казав цього нікому, а тобі скажу, як рідній сестрі, бо ми ж знаємо одне одного змалку. Пішов би я за нею світ за очі, до німців і до татар, бо другої такої нема в усьому світі. Нехай дядько сидить у Богданці, а я помандрую до неї... Що мені без неї Богданець, достаток, худоба, що мені абатове багатство? Сяду ось на коня та й поїду і, бог свідок, що обітницю, яку їй дав, виконаю, якщо сам раніш головою не наложу.

—Я цього не знала...— глухо відповіла Ягенка.

І Збишко почав їй розказувати, як познайомився з Данусею в Тинці, як одразу дав їй обітницю, і про все, що сталося потім — про своє ув'язнення, про те, як Дануся його врятувала, про Юрандову відмову, прощання,про свій сум і, нарешті, про радість, що після одужання Мацька він зможе поїхати до коханої дівчини, щоб виконати свою обіцянку. Він перестав розказувати, аж як побачив слугу, який чекав їх з кіньми па узліссі.

Ягенка одразу сіла на коня й почала прощатися з Збишком,

—Нехай слуга їде з бобром за тобою, а я повернусь до Згожелиць.

—Хіба ти не поїдеш до Богданця? Зих же там.

—Татусь мали повернутись і мені сказали теж їхати додому.

Ну, то бог тобі віддячить за бобра.

З богом...

За хвилину Ягенка залишилась сама. Їдучи заростями вересу додому, вона деякий час дивилася вслід Збишкові, а коли він зник за деревами, затулила долонями очі, немов захищаючись від сонячного блиску.

Незабаром, з-під пальців її почали спливати по щоках рясні сльози і, як горох, падали одна за одною на сідло й на кінську гриву.

Після розмови із Збишком Ягенка три дні не показувалась у Богданці а на четвертий з'явилася із звісткою, що до. Згожелиць приїхав абат. Мацько сприйняв цю новину трохи схвильовано. Правда, у нього було чим викупити з застави Богданець, він навіть підрахував, що. йому вистачить і на збільшення кількості поселенців, і на примноження худоби, і на. інші господарські потреби, але багато що в цій справі залежало від зичливості заможного родича, який, наприклад, міг забрати або залишити поселених ним у Богданці хлопів і тим збільшити чи зменшити прибутковість маєтку.

Тому Мацько дуже докладно розпитував Ягенку, в якому настрої абат прибув: веселий чи похмурий, що говорив про них і коли приїде до Богданця. Вона до ладу відповідала на запитання, стараючись підбадьорити і заспокоїти його.

Розказувала, що абат приїхав здоровий і веселий, із значним почтом, в якому крім озброєних слуг було кілька кліриків — кандидатів на церковні посади та піснярів, що він поспівує з Зихом і охоче слухає не тільки духовних, ай світських пісень. Вона також зауважила, що він з великим співчуттям розпитував про Мацька і охоче слухав оповідань Зиха про Збишкові пригоди в Кракові.