Бруно Шульц - Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

То історія про викрадену і підмінену князівну.

А коли пізно вночі вони тихо вертаються до розлогої вілли серед садів, до білого, низького покою, в якому стоїть довге, чорне, лискуче фортепіяно і мовчить усіма струнами, а крізь велику скляну стіну, мов би крізь шиби оранжерії, нахиляється ціла весняна ніч — бліда і мжуча зірками, — з усіх фляконів і начинь гірко пахне черемха над холодною постелею білого ліжка, — тоді через велику і безсонну ніч біжать неспокої й наслухування, і серце говорить крізь сон, і летить, і спотикається, і схлипує через розлогу й росяну, тьмами зароєну ніч, гірку від черемхи й світлисту… Ах, то та гірка черемха розширяє так бездонну ніч, і серце, знеможене від летів, забігане від щасливих гонитов, хотіло б на хвилю заснути на якійсь наповітряній границі, на якійсь найтоншій грані, але з цієї блідої ночі випросторюється без кінця все нова ніч, щораз блідіша і безплотніша, порисована в світлисті лінії й зикзаки, в спіралі зірок і блідих летів, тисячократно наколота ссавками невидимих комарів, безшелесних і солодких від дівочої крови, і серце неструджене вже знов плете крізь сон, невтямне, заплутане у зорянисті і заблудливі афери, в задихані поспіхи, у місячні переполохи, забране увиш і стократне, вплетене в бліді зурочення, в закляклі, люнатичні сни і летаргічні дрожі.

Ах, усі ті викрадення і гонитви тієї ночі, зради і шепти, негри і стерничі, решітки бальконів і нічні жалюзі, муслінові сукенки і вельони, що віють навздогін задиханій утечі!.. Аж урешті почерез нагле змеркнення, глуху і чорну павзу, приходить та хвилина — всі маріонетки лежать у своїх пуделках, усі фіранки засунуті і всі віддихи давно пересуджені ідуть спокійно там і сям через усю широчину цієї сцени, в той час як на заспокоєному розлогому небі світанок безгомінно будує свої далекі рожеві й білі міста, свої ясні, видуті пагоди і мінарети.

Лише для уважного читальника Книги природа цієї весни стає ясною і читальною. Ті всі ранкові приготування дня, ціла його рання туалета, всі ті вагання, сумніви і тонкощі вибору — відслоняють свою суть утаємниченому в марки. Марки впроваджують у ту заплутану гру ранкової дипломатії, в ті проволіклі переговори, атмосферні лявірування, які передують остаточній редакції дня. З рудих туманів тої дев'ятої години — це видно виразно — хотіло б висипатися пістряве і плямисте Мехіко з вужем, що в'ється в дзьобі кондора, гаряче і зшерхле яскравим виприском, але в перерві блакиті, у високій зелені дерев папуга водно повторює: «Ґватемаля!», вперто, у рівних проміжках, з тою самою інтонацією, і від цього зеленого слова поволі стає черешнево, свіжо і листясто. І так поволі серед труднощів і конфліктів відбувається голосування, усталюється перебіг церемонії, перелік паради, дипломатичний протокол дня.

У травні дні були рожеві, як Єгипет. На Ринку блиск виливався з усіх меж і хвилювавсь. На небі скопичення літніх хмар клячали, склубочені, під щілинами блиску, вулканічні, обрисовані яскраво, і — Барбадос, Лябрадор, Трінідад — усе заходило у червень, мов би бачене крізь рубінові окуляри, і через ті два — три пульси, змеркнення, через те червоне затемнення крови, що вдаряла в голову, пропливала через ціле небо велика корвета Гаяни, жбухкаючи всіма вітрилами. Вона сунула здута, пирхаючи полотном, важко буксирована серед випнутих линов і крику буксирувальників, через збурення чайок і червоний блиск моря. Тоді виростав на ціле небо і розбудовувався широко величезний, поплутаний такеляж шнурів, драбин і жердин, і, гримлячи високо розіпнутим полотнищем, розбивався багатократний, багатоповерховий наповітряний спектакль щоглів, реїв і брасів, у прогалинах якого вигулькували на мить малі звинні негренята і тель-мом розбігалися в тому полотняному лябіринті, гублячися серед знаків і фігур фантастичного неба тропіків.

Потім сценерія змінюється, на небі, в масивах хмар кульмінували аж три нараз рожеві затемнення, диміла лиснюча лява, обрисовуючи світлистою лінією грізні контури оболоків, і — Куба, Гаїті, Ямайка — стрижень світу йшов у глиб, дозрівав щораз яскравіше, добувався до суті, і раптом виливалася чиста есенція тих днів: шумуюча океанічність тропіків, архіпелагійських лязурів, щасливих розточчів і вирів, екваторіяльних і солоних мусонів.

З марківником у руці читав я ту весну. Чи ж не був він великим коментарем часів, граматикою їх днів і ночей? Та весна деклінувалася через усі Колюмбії, Коста-Ріки і Венесуелі, бо чим же є по суті Мехіко і Еквадор, і Сієрра-Леоне, якщо не якимсь вимисливим специфіком, якимсь загостренням смаку світу, якоюсь крайньою і вишуканою остаточністю, сліпою вуличкою аромату, в яку заганяється світ у своїх пошуках, пробуючись і вправляючись на всіх клявішах.