Віктор Гюґо: Трудівники моря

Схили ярів то тут, то там поросли папороттю, берізкою, гостролистом з багряними ягодами, рожевою шипшиною, шипшиною білою, шотландською бузиною, бирючиною і рослиною з довгим гофрованим листям, яке називають комірцями Генріха IV. Серед усього оцього зела буйно розростається кипрей — улюблена їжа ослів, яку в ботаніці вишукано і делікатно називають «онагровим кипреєм». Скрізь хащі, зарості грабини, «зеленогрива діброва», в зеленій гущавині щебече цілий світ крилатих, якого підстерігає світ повзучий; дрозди, коноплянки, малинівки, сойки, стрімголов пролітають арденські іволги, кружляють зграї шпаків; тут зеленушка, і щиголь, і пікардійська галка, і червонолапа ворона. Трапляються вужі.

Маленькі водоспади, відведені в жолоби із напівзігнилого дерева, крізь які просочуються краплі, приводять у рух млини, тарахкання яких долинає крізь гущу дерев. Посередині дворів деяких ферм ще й досі можна побачити стару давильню для виготовлення сидру і видовбаний кам'яний круг, на якому крутилося жорно, мнучи яблука. Худоба п'є воду з корит, подібних до саркофагів. Можливо, хтось із кельтських королів зігнив у такій ось гранітній скрині, а тепер із неї мирно цмулить воду волоока корова. Повзики і трясихвістки залюбки грабують зерно, насипане курям.

Все узбережжя поруділо. Вітер дотріпує вицвілу на сонці траву. На окремих церквах — ряса з плюща до самої дзвіниці. В деяких місцях на пустелях, порослих вересом, височенна скеля вивершується халупою. В зв'язку з тим, що пристаней нема, судна витягають на сушу, величезні камені правлять їм за підпорки. Вітрила кораблів, що видніють на горизонті, видаються скоріше яскраво-рудими, як охра, чи жовтувато-рожевими, як сьомга, але не білими. З північного боку, звідки дмуть вітри і хльоскають дощі, дерева опушені лишайником; здається, навіть каміння таке завбачливе, що обгорнуло себе шкурою з густого і кущистого моху. Шурхотіння, подуви вітру, шелест листя, раптовий злет морського птаха зі сріблистою рибкою в дзьобі, тьма-тьмуща комах, колір яких міняється відповідно до пори року; гучне різноголосся серед гомінких скель. Пущені пустопаш, скачуть полем коні. Вони то качаються в траві, то стрибають, то стають як укопані і вдивляються в морську далечінь, звідки набігають на берег все нові й нові хвилі. В травні старенькі будівлі селян та рибалок аж облипають розквітлі левкої, а в червні стіною зводиться бузок.

У дюнах руйнуються батареї. Гармати без ужитку, і з цього користаються селяни. На жерлах сохнуть рибальські сіті; в чотирьох стінах розваленого блокгауза пасеться заблуканий осел, припнута до кілка коза скубе іспанський газон і синій чортополох. Сміються напівголі діти. На стежинах намальовані клітки — тут діти граються в «казана».

Надвечір, коли призахідне сонце низько простеляє своє багряне проміння, вибоїстими дорогами неквапом повертаються з паші корови. Вони намагаються то зліва, то справа скубнути жмут живоплоту, за що на них гавкають собаки. Пустельні миси західного узбережжя хвилястим пасмом врізаються в море; де-не-де на них погойдуються тамариндові деревця. Коли западають сутінки, циклопічні стіни скель, крізь виломи у кам'яних брилах яких просочується сяйво, на вершинах горбів закінчуються довжелезними гребенями, їхні зубці скидаються на чорне мереживо. Посвист вітру, такий лункий у цьому безлюдді, створює враження якоїсь незвичайної далини.

VIII

Порт Сен-П'єр

Порт Сен-П'єр, головне місто Гернсею, колись був забудований дерев'яними різьбленими будинками, вивезеними з Сен-Мало. На Великій вулиці і до цього часу красується кам'яний будинок XVI століття.

Сен-П'єр — вільний порт. Місто в чарівному безладді спадає ярусами по горбах та долинах, котрі збігаються навколо старої Гавані, ніби затиснуті в кулаці велетня. Виярки стали вулицями; поперечні сходи скорочують відстані. По цих крутих вулицях чвалом мчать униз і піднімаються вгору сильні англо-нормандські запряжки. На центральній площі, просто неба, прямо на бруківці сидять перекупки, їх поливають зимові зливи; тут же, за кілька кроків, височіє бронзова статуя якогось принца. За рік у Джерсеї випадає дванадцять дюймів атмосферних опадів, а на Гернсеї — десять з половиною дюймів. Рибалки тут у більшій пошані, ніж городники; в рибному ринку — величезній критій залі — стоять мармурові столи, на них красується улов, а він у Гернсеї часто буває величезний, напрочуд багатий.

На публічну бібліотеку нема й натяку. Є, щоправда, технічне й літературне товариство. Є колеж. Церкви тут ростуть, як гриби після дощу. Як тільки якусь церкву побудують, її зразу ж висувають на затвердження «панами членами ради». Нерідко на вулиці можна побачити воза, вантаженого стрільчатими, з доброго дерева віконними рамами — дарунок якогось столяра якійсь церкві.