Віктор Гюґо - Трудівники моря

Будинок, як і людина, може стати трупом. Його вбивають забобони. Тоді він навіює жах. Таких будинків-мерців чимало на островах Ла-Маншу.

Мешканці сіл та приморських узбереж втрачають спокій, як тільки заведеш з ними мову про диявола. Населення Ла-Маншу, англійського архіпелагу і французького примор'я має про нього щонайточніші відомості. У диявола є свої намісники по всій землі. Напевно відомо, що Бельфагор — посол від пекла у Франції, Уджін — в Італії, Беліал — в Туреччині, Тамуз — в Іспанії, Мартіне — в Швейцарії, Маммон — в Англії. Сатана такий же імператор, як і всі інші. Мало того, він — Цезар. Його палац вражає пишнотою і розмахом: Дагон — головпий розпорядник по хлібу, Сукар Бенот — начальник над євнухами, Асмодей — банківник у картярській грі, Кобал — директор театру, Верделе — головний розпорядник церемоній, а Нібасс — блазень. Пан В'єрус — вчений муж, знавець вампіризму і дуже обізнаний де-монограф, називає Ніббаса «великим майстром пародії».

Нормандські рибалки, відпливши в море, змушені вдаватися до всіляких заходів остороги, щоб знешкодити можливі диявольські витівки. Довгий час вірили, що на високій квадратній скелі Ортах, яка стоїть у відкритому морі між Оріньї і Каске, живе святий Маклу; багато бувалих моряків раніше стверджували, що бачили його дуже здаля, як він возсідав і читав книжку. І звісно ж, вони падали навколішки, пропливаючи повз скелю Ортах, поки легенда не розвіялася і не поступилася місцем чистій правді. Було встановлено, і тепер це вже всім відомо, хто саме обжився на скелі Ортах: не святий, а диявол. Той самий диявол, на ймення Жохмус, мерзенний лукавець; кілька століть він видавав себе за святого Маклу. Зрештою, сама церква іноді по-шивається в дурні. Дияволи Рагюель, Орібель та Тобіель зарахувалися до лику святих аж до 745 року, поки папа Захарій не пронюхав, що вони за одні, та не вигнав їх геть. Такі заходи по чистці особового складу святих корисні, але щоб їх застосовувати, треба добро знатися на всілякій чортівні. Старожили краю розповідають — щоправда, ці факти дуже давні, — що католицьке населеная Нормандського архіпелагу мимо власної волі було колись ще в більш тісних зв'язках із дияволом, ніж гугенотське. Чому? Не знаємо. Одно певно: диявол дуже дошкуляє цій нечисленній купці віруючих. Він пройнявся до католиків ніжністю і занадився до них ходити надто часто, з чого можна зробити висновок, що диявол скоріше всього католик, ніж протестант. Чи не найбільш нестерпним були його нічні товариські витівки: він узяв за звичку навідуватись до подружнього ложа католицьких пар і саме в той момент, коли чоловік спав міцним сном, а жінка дрімала. З цього виникали різні катавасії. Патульє вважав, що Вольтера було зачато саме в такий спосіб. У цьому нема нічого неправдоподібного. Аналогічні випадки, зрештою, дужо добре відомі і записані в книгах заклинань бісів під рубрикою: De erroribus nocturnis et de semine diabolorum. Диявол особливо розходився в Сент-Ельє в кінці минулого століття — слід думати, що цю кару було наслано за гріхи революції. Наслідки революційних потрясінь непередбачувані. Хай там як, але думка, що диявол може з'явитися, коли темно, посеред ночі, коли спиш, дуже турбувала багатьох благочесних жінок. Не дуже приємно пустити на світ якого-небудь Вольтера. Одна з них, добре налякана, вирішила порадитися з своїм проповідником, як у подібному делікатному випадку виплутатися з халепи. Сповідник порадив їй: «Щоб упевнитись, з ким маєте справу — з дияволом чи з чоловіком, — помацайте його лоба; якщо намацаєте роги, то будьте певні...» — «В чому?» — запитала жінка.

Нечиста сила відвідувала дім Жільята раніше, а тепер цього за нею не помічалося. Від цього підозріння тільки посилилися. Хто ж бо не знає, що досить чаклунові поселитися в господі, обжитій нечистю, як диявол, вирішивши, що житло попало в надійні руки, ввічливо звільняє його, з'являючись до чаклуна лиш на поклик, коли треба когось полікувати.

Дім називався «Будинком на Пустирищі». Він стояв на самому кінці мису, точніше скелястої коси, яка утворює невеличку якірну стоянку в бухті Уме-Параді. Там дуже глибоко. Будинок одиноко стояв на самому краю коси, здавалося, ніби він побудований поза межами острова; землі біля нього було рівно стільки, що вистачало для невеликого городця. Під час високих припливів городець іноді затоплювало. Між портом Сен-Сансоном і бухтою Уме-Параді височів великий горб, на якому бовваніло громаддя веж, обвитих плющем, — то був замок Валль, або Архангела, котрий заступив «Будинок на Пустирищі» з боку Сен-Сансона.