Вальтер Скотт - Карло Сміливий

І Оксфорд поїхав. З начальником бургундської артилерії вони прискакали до замку Ля-Рів'єр, миль за двадцять на південь від Салінса., Досвідчене Оксфордове око одразу помітило в герцогському стані страшенний нелад. На запитливий погляд, Колвен тільки знизав плечима.

В кабінеті Оксфорд побачив бідолашного Карла. Він так змінився, що скидався на привид. Немитий, незачісаний, очі глибоко позападали, погляд байдужий в одну, точку перед себе.

Коли Оксфорд, перед ним схилився, він байдуже озвався:

— Мій єдиний друже, як ти мене відшукав?

— Я, не єдиний друг вам, державцю, їх маєте ще багато. І найхоробріший лицар може впасти з сідла, але той боягуз, хто буде валятись на землі, замість устати знов!

— Боягуз?!.. Що ти кажеш? — скричав герцог. — Ідіть, Оксфорде, ідіть й не показуйтесь мені на очі!

— Державцю, я можу відчувати жаль, коли падає велич, але не можу поважати того, хто сам себе ганьбить!

— А ти хто такий, щоб мені тут таке говорити? — вже на ввесь голос закричав Карло, цілком прийшовши до тями, забувши байдужість, віддавшись властивому йому гніву.

— Своєї долі я не соромлюсь! Але чи можу я пізнати Бургундського герцога, Карла Сміливого, кажу я, коли він мов поранений у барлозі вовк ховається в похмурому замкові! Як я можу пізнати Карла Сміливого, хто покинув лицарського меча, хто не борониться ним!..

— Смерть тобі! — гучно скричав герцог і хотів схопити меча, але меча не було. — Конте! — зарепетував. — Де мої салдати?

— Державцю! — вбіг схвильований Конте, — маєте численне військо, але в ньому панує нелад. Салдати вимагають платні, скарбник не дає без дозволу вашої високости; а ви не приймаєте нікого з нас і не хочете ні з ким говорити. Наказів вашої ради ніхто без вас не виконує.

Герцог гірко посміхнувся. Але знати було, що йому така відповідь приємна.

— А! Тільки Карло Бургундський може керувати своїм військом. Завтра я огляну його! Накажи принести одежу та зброю! Мене трохи повчили. — Карло кинув похмурий погляд на Оксфорда. — Я помщуся швайцарцям! Ідіть обидва геть. Ти, Конте, пришли з рахунками скарбника!

Не встигли ще зачинитися за ними двері, як герцог знов закричав:

— Оксфорде, де ви вчилися медицини? Напевно у вашому славетному університеті? Ліки чудові! Одначе, докторе Філіпсоне, ти міг заплатити життям.

— Я не можу тремтіти за своє життя, коли треба допомогти другові!

— Ти справжній друг, — сказав Карло, — Але йди… Я дуже схвильований. Завтра ми поговоримо докладніше. Я дуже поважаю тебе.

Так згоду дав я самохіть

Покинути мій пишний одяг,

Змінити славу — на неславу, владу

Державну — на гірку неволю,

Величність горду — на залежність…

(Річард II).

В стані Бургундського герцога вирувало життя. Карло добув грошей, найняв нових салдатів і лагодився до походу.

Кампо-Бассо всіма силами намагався підтримувати герцогові поганий настрій; хитрий італієць бачив, що могутності Карла Бургундського надходить край. Він уже важив на здобич. І мавши Оксфорда за найрозумнішого друга та порадника герцога, він вигадував на нього всілякі наклепи, щоб якось їх посварити. І Оксфорд кожну хвилину мусів начуватися.

Союзні швайцарці настоювали, щоб перші військові операції почалися в Савої та у Вальдському кантоні. Герцог Ферранд чекав на союзників. Час минав, уже кінчався грудень, коли одного разу до герцога, як він засідав у своїй раді, раптом увійшов Кампо-Бассо.

— Я приніс добру звістку! — італійцеві обличчя засяяло. — Божевільний Ферранд зійшов з гір і що б ви гадали? — вони вдерлись до Льотарінґії та взяли Нансі! Ха, ха, ха!

Його радість усіх здивувала. Вельможі скочили на ноги, обурені з такого невчасного сміху.

— Ви смієтесь, — скричав Конте, — так, як сміялись після наших поразок при Ґрансоні та Муртені!

— Мовчіть! — сказав герцог, — граф Кампо-Бассо має погляд такий, як і я; до зброї! Рушайте на Льотарінґію. Послати вперед італійську та албанську легку кінноту! Оксфорде, ти йдеш у похід?

— Звичайно.

І обидві армії підійшли одна до одної так близько, що передові загони вже мали кілька сутичок. Оксфорд помітив, що італійська кіннота, завжди повертаючись, казала, ніби ворога розбито. Герцог шалено бажав узяти Нансі, хоч більшість вельмож та Оксфорд умовляли його, бо це було небезпечно. На Карла ніщо не впливало.

Бургундська армія стала на досить вигідній позиції перед Нансі. Перед нею протікала річка. Попереду стояло тридцять гармат під орудою Колвена.