Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Лише десь опiвднi повiяв легенький вiтерець, дерева стали колихатися, мряка кудись подiвалася, аж прояснилося. Всi повеселiшали, i аж тепер прорвалася сумна мовчанка, що досi царила. Люде стали розмовляти.

Вiд переднього воза крикнув Дрозд, щоби ставати. Вiн побачив серед дороги пiвперек глибокий рiв. Зараз догадався, що то якась злодiйська штука, бо рова нiколи тут не було. Кiлькоро людей вiдставив з лопатами, iншi рубали у лiсi дерево i перетягали до рову. Дрозд цiлий час ходив попри вози i пильно заглядав у лiс, чи нема чого небезпечного.

Робота була напiвготова, як з лiсу, з корчiв стали виходити якiсь пiдозрiлi люде. їх було щораз бiльше. Дрозд крикнув:

- До зброї! Це напад!

Зробилася метушня, бо в цiй самiй хвилi лiсовики кинулись на валку.

Дрозд узяв у руки якусь ломаку, перiщив на всi сторони та кричав з усiєї сили:

- Бий псубрата, що влiзеться!

З другого кiнця орудував його челядник бердишем. Купцi обороняли своє добро чим попало. Зчинився страшний крик, що лунав по лiсi.

Багато розбишак лежало з розбитими головами. Дiсталось i нашим, та нiколи було перев'язувати рани, хоч кров лилася.

Марко з Петром повлазили на вiз, бо так їм наказав Степан.

Один з розбишак закрався до воза кульчичан i став порпатись. Хлопцi бачили його ноги. Петро приповз ближче, сплутав йому обидвi ноги мотузом i прив'язав до колеса. Марко побiг попiд вози i сказав батьковi, що коло їх воза злодiй порається. Степан надбiг до воза i замахнувся шаблею. Злодiй хотiв вiдскочити назад i впав у болото. Кiлька людей кинулися на нього i зв'язали мотузом за руки й ноги.

Подорожнi вiдбилися; розбишаки, тi, що могли рушатися, втiкали в лiс. Запанувала велика радiсть. Тепер можна було i ранених перев'язати.

Дрозд пiдiйшов до зв'язаного розбишаки i став його перепитувати. Розбишака мовчав, мов нiмий.

- Розложити огонь, - наказав Дрозд, - припечемо його трошки, то все виспiва.

- А далi став придивлятися до нього та й каже: - Еге, любчику, ти хоч нiчого не говориш, я тебе знаю. Панове, ми зловили самого ватажка… От будуть мати у Львовi радiсть! Ну, пане Карий, поїдемо до Львова, там на тебе не вiднинi ждуть.

- Нiде менi таїтися. Коли пiзнали, то я тобi, пане Дрозде, ось що скажу: пусти мене, а не пожалiєш того.

- От вигадав! Тепер, як тебе розрубають начетверо, а вони зроблять це напевно, уся околиця буде мати спокiй.

Карий засмiявся:

- Чи ти того певний, що мене туди довезеш? Ще заки з того лiсу виїдеш, мої товаришi вiдiб'ють мене, а тодi нi один живий з вас не вийде.

- А ти також пропадеш, бо я тебе першого роздавлю.

- А хоч би й так, то з того лiсу наш брат не виведеться. Як ти думаєш, чи є де краща сторона для нашого ремесла, як цей лiс? Не стане Карого, то буде бiлий, рудий, який хочеш…

- Ти це називаєш ремеслом? Може, i цех свiй розбишацький маєте?

- Авжеж, що так. Кожне ремесло добре, що дає заробок. Ти рiжеш свиней i заробляєш, а я iнколи зарiжу чоловiка i маю теж свiй заробок. Ти можеш страшити, але можу i я, от як тепер. Не повелось нам, а тiльки через те, що той собака, якого я вислав на розгляд, фальшиво менi донiс про вашу силу. Коли б я був знав, що валка така велика, був би вас або не зачiпав, або взяв бiльше людей. Коли вiн живий, накажу його повiсити за це… Але я рад би знати, який чорт пiд тим возом замотав менi посторонком ноги, так що я незчувся, та ще, шельма, прив'язав мотуза до колеса.

Подорожнi стали придивлятися. Справдi, до колеса був прив'язаний мотуз, а другий кiнець обмотаний був коло нiг. Розбишака мав на ногах грубi чоботи i незчувся.

- То Петро таке виладив, - каже Марко.

- Покажiть менi його, - каже Карий.

Привели Петра.

- Отаке щеня мене, Карого, перехитрило i поконало?!

- Як Давид Голiята, - каже хтось iз гурту. Дрозд узяв Петра попiд пахи i пiднiс угору, як снiп соломи:

- Славний ти хлопець далебi! Давай тебе поцiлую.

- Слухай, пане Дрозд, чи миримось?

- Не хочу i слухати про те.

- А таки послухай! Мої товаришi будуть мститися на тобi за мене. Не йти тобi бiльше тим лiсом, а як пiймають, то згинеш у тяжких муках. А хоч би ти з Самбо-ра i не рушався, то тебе й там знайдуть. У нас велике братерство, ти того не знаєш.

- Анi пес того не буде знати, що я тебе пiймав.

- Тобi так лише здається. Чи гадаєш, що мої люде не пiдслухують, що тут говориться? Я навмисне закликав тебе по iменi так, що аж в лiсi було чутно. А коли ти мене пустиш, то, я не то що твоєї валки нiколи в життi не буду чiпати, та ще тобi дам такий знак, що нiхто тебе не займе нiколи, пiд горлом. Пам'ятай, що рука Максима Карого далеко й широко сягає.