Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Як лише стало свiтати, потурнак вже був на ногах i видавав голосно прикази. То був знову суворий, гордий турецький старшина, для якого жартiв не було. Прикликав до себе на помiст до свого боку одного очакiвського бiм-башу на свого прибiчного.

Тепер вийшли з пристанi всi галери. Очакiвським суднам приказав плисти передом.

Коли вже було далеко вiд Очакова, Iван прикликав на помiст Сагайдачного.

Бiм-баша, побачивши Сагайдачного, озброєного, та ще з булавою в руцi, в козацькiй шапцi - чалми вiн нiяк не хотiв надягати, скочив наляканий, начеб самого чорта побачив.

- Ваша милiсть! Що цей джавр тут робить? Коли вiн бранець, то чому ж при зброї?

- Заспокойся. Се козацький отаман цiлого того флоту, а ти мiж козаками… у гостях…

- Так то була зрада! - крикнув бiм-баша i скочив з кинджалом на Сагайдачного, та Iван схопив його за руку i стиснув так, що кинджал з руки випав на помiст.

- Зв'яжiть його, хлоп'ята, i причепiть до щогли його власним тюрбаном, щоб краще усе бачив…

Зараз прискочило кiлька переодягнених козакiв i присилили бiм-башу до щогли.

- Ти назвав се зрадою, - каже Iван, - та се не була зрада, лише воєннi хитрощi, на якi дав взятися твiй дурний паша. Незадовго ти ще побачиш, як очакiвськi кораблi один по другiм пiдуть з димом. З мого боку, се була також моя особиста помста над вами, турками, за мої терпiння i муки у вашiй неволi, за те, що ви мене збусурменили. Я мусив вам вiдплатити за те, що я мусив вчитися вашого собачого язика, ти, вашмосць, не хвилюйся i про себе не бiйся. Ось бачиш сей човен, що до нашої галери причеплений i, мов собачка, за нею бiжить? Вiн призначений для тебе. Коли ми дiло зробимо, то ти собi гарненько попливеш додому. Там скажеш твоєму пашi, щоб на мiй поворот даремне не ждав. Скажи йому вiд мене, що вiн дурний цап та що його цiлий розум - у великому животi.

Скажи йому також, що шовковий шнурочок, котрого вiн так боїться, певно, його не мине. А щоб тобi не було скучно самому, то попливе з тобою ще один правовiрний, якого ми пiймали в Днiстровiм лиманi, якому обiцяв отаман свободу.

Плили так довгенько. Iван не зводив ока з переднiх кораблiв. Аж тепер на них заметушилось, стали давати заднiм кораблям знаки…

- Ну, отамане, тамтим вже нi взад нi вперед, вони вже на мiлi засiли. Давай ти своїм знати.

Галери пiдплили на вiдстань стрiлу. Тодi Сагайдачний приказав стрiляти. Пiшов гомiн по лиману. Козацькi кулi падали на очакiвськi судна i робили багато шкоди.

Жмайло, коли щасливо минув Очакiв i був у лиманi, казав зо тридцять козацьких суден спорожнити зi здобичi, яку перенесли на малi байдаки, а сюди посадив найзавзятiших товаришiв з гаками та драбинами.

Як тiльки Сагайдачний став розбивати туркiв гарматою, з усiх бокiв випливали козацькi судна i обскакували турецькi кораблi, що не могли повернутись, мов собаки дикого кабана. Тодi Сагайдачний здержав пальбу i козаки з великим криком кинулись на туркiв. Зачiпали гаками, кидали мотузянi драбини i дерлись на кораблi. Турки оборонялись зразу скажено, та коли побачили таку силу, кидали зброю, клякали i просили пощади. Та їм нiхто не давав прощення. Вибили всiх, розкували гребцiв з кайданiв i перебрали на свої судна.

Переносили на байдаки все, що було їм потрiбне. Сагайдачний пiдплив ближче, а Жмайло, вимахуючи шапкою, вiтав його весело.

- Добре ти, Марку, справився. Як кораблi порожнi - пiдпалюйте.

Незадовго запалили очакiвськi кораблi, мов велетенськi смолоскипи.

На це все дивився бiм-баша, закусуючи губи аж до кровi.

- Тепер, бiм-башо, коли ти все бачив, сiдай у човен i пливи додому, та розкажи усе твоєму дурному пашi, що ти бачив, поклонися вiд козацтва i не забудь переказати те, що я сказав тобi ранiше.

Його розв'язали i спустили на човен. Зараз привели i другого турка. Бiм-баша не сказав нiчого. Схопив у руки весло i помчав долi водою.

Мiж козацтвом не було радостi кiнця. Такий похiд вкриє їх невмирущою славою на всю Україну. Козаки вигукували i викидали вгору шапками.

Отамана Сагайдачного славили попiд небеса.

Позакидали якорi i спочивали на мiсцi. Їх тепер ждала велика тяжка праця - веслувати горi рiкою байдаками, нагруженими багатою важкою здобичею. Сагайдачний радiв усiєю душею.

- Веселiться, товаришi, - гукнув отаман, - ануте бандуристи!

Козаки, почувши це, дуже зрадiли. Вони вже давно не бачили Сагайдачного таким веселим, як тепер.

Сагайдачний не пiзнав сам себе. Заволодiло ним одушевлення, захоплення силою козацького вiйська, коли воно стане впорядковане пiд сильною рукою. Варна була вихiдною точкою його мрiй про козацьку славу.