Андрiй Чайковський - Сагайдачний

По виданню приказiв Iбрагiм став отаманом Очакiвського флоту.

Ввiйшов на корабель i стрiвся зараз з Сагайдачним, та розповiв йому все. Сагайдачний не мiг з дива вийти над проворнiстю потурнака.

- Це, безперечно, твоє золото, - каже Сагайдачний.

- Так, воно менi потрiбне. Завезу на Сiч i окуплюся козакам, щоб менi простили. Двадцять тисяч турецьких золотих цехiнiв - то вже гостинець гарний.

- Ти вже окупився тим, що зробив для козацтва дотепер.

- Очакiвський флот тепер, отамане, пiд моєю владою. У лиманi я все потоплю, мов котенят. Тобi, отамане, не можна поки що на помiст показуватися. Ти лише, як смеркнеться, пiшли тихцем, щоб вночi перейшли попiд Очакiв, поки ми тут дорогу з пристанi загатили. Ланцюгiв нема. За це заплатив менi паша окремо п'ять тисяч.

Пiзно внiч поплив з отаманського корабля Марко Жмайло, як наказний вiд отамана до козацьких суден. Вони мали переплисти зараз, поплисти в лиман, i там ховатися, поки не надпливуть очакiвськi судна та не застрягнуть на мiлинi. Тодi Жмайло мав на них з козаками наскочити i вибити усiх, а судна пiдпалити.

Вночi перекрались козацькi судна так тихесенько, що в Очаковi нiхто цього не помiтив.

В каютi отамана сидiв потурнак i важко задумався.

- Ти, отамане, приляж та проспися. Я буду пильнувати, мене i так сон не береться.

- Тобi би теж вiдпочити, бо ти менше спав, як я, а удесятеро стiльки робив. В рiшучу хвилю ти охлянеш зовсiм.

- Я не засну. В менi якесь таке твориться, що я цього i висказати не в силi. Мою душу якийсь несупокiй огортає. Сам не знаю чому. Я його вiдганяю вiд себе як можу…

- Заспокойся, ти поводишся так, що козацтво мусить тобi вiд серця простити лише за те одне, що ти дотепер зробив. Ти подумай, що Очакiвський флот вже пропав. Очакiв останеться без флоту. Тепер можна буде Очакiв легенькою рукою взяти i зробити там другу Варну. Коли паша довiдається, як хитро ти його одурив, то, певно, сказиться. Така помста над турками повинна тебе заспокоїти i вдоволити…

- Моя совiсть не зараз ще заспокоїться. Я в десятiй частi не висповiдався перед тобою з моїх грiхiв. Вони дуже тяжкi.

- Знаєш, Iбрагiме, що не без цього, що провидiння нарошно спрямувало твої кроки туди, кудою ти пiшов. Нiде правди дiти, що коли б не ти, ми всi пiд Варною були б пропали. I нинi, хто не спочив би на днi моря, стогнав би вже в турецькiй неволi. Коли б ти був не побiсурменився, не навчився турецьких звичаїв i мови, не узяв би торбу очакiвського пашi. А коли Господь вибрав тебе на сповнення своєї святої волi, то вiн тебе i простить, i ти знову будеш добрим козаком i не раз обороняти будеш батькiвську вiру.

- Спасибi, отамане, за цi слова вiдради. Вони, мов цiлюща вода, гоять рани моєї душi.

Потурнак узяв руку Сагайдачного i крiпко поцiлував. Сагайдачний почув на своїй руцi сльозу.

- Коли мене козацтво простить, я зараз пiду у Київ висповiдатися. Там, у Києво-Печерськiй лаврi, при мощах святих угодникiв божих шукатиму заспокоєння i прощення моїх грiхiв, там i до смертi покутувати буду.

- Не треба тобi i у Київ за цим ходити. У нас на Сiчi є своя церква i свої попи, люде розумнi i благочестивi.

- Невже ж є? - каже врадований Iбрагiм, начеб йому хто вiдкрите небо показав. - Вiдколи ж воно так?

- Недавно. Щойно минулого року церкву ми поставили i свою сiчову парахвiю завели…

- Догадуюся, що се твоя робота, отамане.

- Моя не моя, я церкви побудувати не годен.

- Воно так говориться, знаєш, як говориться: Caesar pontem fecit (цезар збудував мiст), хоч вiн й одного кiлка там не затесав.

- Чоловiче, - каже здивований Сагайдачний, - ти мене цiкавиш, хто ти? Звiдкiля ти латину знаєш? У якiй школi ти вчився?

- Там, де й ти, пане Конашевичу. Я тебе знаю з Острозької школи. Хiба що я вчився вище вiд тебе, бо я туди раньше прийшов i раньше вийшов. Як ти зачав, то я кiнчив.

- Скажи ж менi твоє iмення…

- Називай мене Iваном, коли ласка, далi поки що не скажу, коли ти мене не пiзнав. Я ще непевний сього, чи запорожцi мене не покарають, як Юду i Каїна в однiй особi, а тодi п'ятно з мого iмення могло б i мiй рiд споганити… I що ж з сього, що я вчора каявся, а нинi то я знову згрiшив, прославляючи перед сим болваном пашею iм'я Магомета i Аллаха…

- Се було не з серця, а так собi ради хитрощiв, для добра других а се вже не грiх.

- Я се зробив останнiй раз…

- Не говори! Прийде ще не раз таке, що треба буде галайкнути. Ми самою Варною дiла з турками не покiнчили… Тiльки я не можу собi нi раз нагадати, чи я тебе в Острозi знав…

- Я тобi опiсля нагадаю, а тепер не можу…

Сагайдачний бiльш не допитувався, хоч ще довго балакали. Сагайдачний таки задрiмав, а Iван вийшов на помiст i тут поклався, лелiючи рожевi надiї, що грiхи будуть йому прощенi.