Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Сагайдачний нахилився i взяв його за одежу.

- Устань, товаришу, пiдемо обiдати. Господь простив тобi твої грiхи.

Iван встав. У нього були червонi очi вiд плачу. Пiшов з Сагайдачним, мов мала дитина, держачись його руки. Козаки ззирались за ними.

- Хто се?

- Се той потурнак, котрого Сагайдачний привiз iз Варни.

- Чого Сагайдачний з ним возиться? Його би живого у землю закопати.

Другий козак каже:

- Вiн пiд рукою Сагайдачного. Не раджу нiкому його зачiпати. Сагайдачний добрий чоловiк, але зачiпати його небезпечно.

Потурнак, увiйшовши в хату, приклякнув перед iконою i став молитися, i так моливсь довго-довго, їсти не хотiв нiчого i просив Сагайдачного, щоб йому не перебивали. А рано просив Сагайдачного, щоб його провiв у церкву запричащатися. Цiлу службу Божу лежав у притворi хрестом. До причастiя треба його було пiдвести пiд руку, як недужого. Як вернулися у домiвку, потурнак кинувся Сагайдачному в обiйми i став дякувати.

- Тобi, отамане, одному подякувати за спасiння моєї душi. Тепер я себе щасливим почуваю. Хоч би нинi присудило товариство розiрвати мене кiньми або настромити на кiл, то це прийму, як заслужену кару. Про земське менi тепер байдуже, як я осягнув прощення у Бога.

- Слухай, Iване, зараз збирається радне коло. Не роби собi з того нiчого, що тебе приведуть на майдан перед раду в кайданах. Так воно мусить бути.

В тiй хвилi вдарили на майдан в литаври. З усiх сторiн сходилося козацтво. Кожний був цiкавий почути, чого їх кличуть.

Вийшла старшина з своїми знаками уряду. Кошовий, кланяючись на всi сторони, говорив:

- Панове отамання i усе сiчове товариство, лицарство!

Не того ми скликали вас на велику раду, щоб звiстити вам про славний похiд на турка, бо вже всi про се, здоровi, знаєте. Багато з вас у сьому походi були, i вони розповiли другим товаришам краще за мене. Я вам лише хочу сповiстити, яку добичу привезли на Сiч нашi славнi лицарi-молодцi. Прочитай, пане писарю, що списано, бо усього запам'ятати не можна.

Писар став вичитувати з реєстру, а козаки перебивали його окликами: "Слава!"

Скiнчився реєстр тим, що визволено з турецької неволi шiсть тисяч християнських бранцiв.

Тепер кошовий говорив далi:

- А чия в цьому найбiльша заслуга, панове товариство? Правда, що без вiйська, то кожний найкращий ватажок нiчого не зробить, та коли знову найкраще вiйсько не має тямущого ватажка, то пропаде вся громада…

- Правда! Правда! Добрий ватажок за половину вiйська стане.

- Слава Сагайдачному! - гукали козаки, пiдносячи шапки вгору. - Давайте сюди Сагайдачного, чого ховається за спину других?

Сагайдачного випхали на пiдвищення, i вiн кланявся на всi сторони.

- Тихо! Сагайдачний буде говорити!

- Панове отамання, i ви, мої добрi, щирi i вiрнi товаришi! За що ви мене славите i величаєте? Я лише думку пiддав, щоб йти на Варну, а похiд повiв i все запорядив наш славний отаман Жук, вiн там i голову поклав, його тiло ми з собою везли, щоб славно, по-лицарському звичаю, на сiчовому кладовищi поховати. Та буря на морi затопила його враз з байдаком, i вiн на днi моря спочиває. Царство йому небесне i слава на вiки вiчнi, йому треба подякувати, його досвiдному отамануванню, а не менi.

- Що й казати, - говорив хтось з гурту, - а Варнянський замок таки ти здобув, не хто другий…

- А хто нас так хитро вивiв iз матнi, як не ти?

- Нi, не я, товаришi. На здобуттi замку був моїй роботi кiнець. I коли ми були у найбiльшiй небезпецi, коли турецький флот з Бургаса сидiв вже нам на спинi, то я був безрадний, бо я не мав жодного досвiду у морськiм походi. Тодi послав нам Господь на щиру пораду мудру i досвiдну голову, i це нас врятувало вiд неминучої загибелi. - В цю хвилю коло заворушилося, i всi були цiкавi знати, про кого Сагайдачний думає. - Та цьому не кiнець, - говорив Сагайдачний. - Той самий чоловiк славно убрав у шори очакiвського пашу, забрав у нього весь турецький флот, який ми опiсля в лиманi спалили, видурив вiд нього двадцять тисяч золотих турецьких цехiнiв i не взяв з цього нi шага для себе, а все вiддав сiчовому товариству.

Коло розступилося, i тепер привели козаки з шаблями наголо в кайданах потурнака i поставили перед Сагайдачним.

- Боже провидiння заставило одного славного козака, що побував у турецькiй неволi, потурчитись. Се дало йому спромогу вивчитись турецької мови, звичаїв, пiзнати всi бусурменськi штуки, розвiдати усi скритки у Варнянськiм замку. Коли його невольники пiймали, хотiли його, живого, кинути в огонь. Та голос Божий наказав менi до сього не допустити. Сей потурнак показав нам сi каземати, де мучились закованi християнськi невольники, показав нам комори та скриньки, де було турецьке добро зложене. Без того ми самi хто зна, чи були би що знайшли, а тi нещаснi у льохах були б повмирали голодною смертю.