Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Сагайдачний видумав на це iншу штуку. Настругав коротких дубових щаблiв i пов'язав з них мотузянi драбини. Одним кiнцем така драбина була прив'язана до округлого дерева, на котрому звивалася. На другому кiнцi були до драбини прив'язанi два великi залiзнi каблукованi гаки. Двоє людей брали за кiнцi округле дерево руками i викидали вгору. Гаки зачiпали за стiну, i драбина розвивалась вниз.

Зразу Сагайдачний не хотiв нiкому сказати, на що воно є, поки не випробував цього з Марком. Вони пiшли оба на вали, перепливли човном рiчку i тут стали перед стрiмким берегом. Узяли драбину i викинули вгору. Дерево, летючи вгору, зачепило гаками за берег, i зараз дерево стало спадати вниз i розвинуло драбину. Гаки зачепились за камiнь на березi, i тепер обидва сюди повилазили. Попробували так кiлька разiв, хоч не раз з драбиною треба було поїхати вниз, бо гаки не попали на тверду почву i не мали сили вдержати тягару чоловiка.

По такiй удалiй пробi Сагайдачний дуже оживився.

- Се лише початок. Таких драбин ми зладимо бiльше i навчимо козакiв ними орудувати. Тодi здобування мурiв не пожре стiльки людей, що досi. Зараз треба се старшинi показати, а тодi подумаємо про решту. Ми, здається, весною пiдемо в похiд…

- На ляхiв?

- Хiба що нi. Ми до цього ще заслабi будемо. Нам треба зразу попробувати на турках i їм пригадатися. Вони далi i забудуть, що козаки ще живуть на свiтi,

Перед старшиною вийшла проба добре.

- Менi здається, що такими драбинами ми випередили всiх на свiтi, бо я не пам'ятаю, щоб у якiм вiйську такi драбини були. На дерев'яну драбину влiзе десяток людей, а її можна дрючком додолу скинути, а тодi скiльки-то люду нiвечиться.

- Нiчого говорити, - каже кошовий. - Така драбина - то собi хитра штука, треба таких наробити про запас.

Вiдтепер Сагайдачний заходив часто в майстерню, де сплiтали мотузи, стругали щаблi i кували гаки. До того вигадав Сагайдачний легкi вiзки на двох колесах, якi можна було пiд мур фортецi пiдвезти. Сагайдачний вибрав на робiтникiв кремезних i сильних людей.

Вони вправлялися цiлими днями, викидали драбини на скелю i лiзли туди. Показалося ще, що коли на драбинi заважить здолу, то дуже важко приходилось поскидати згори гаки.

Сагайдачний думав все над тим, щоб теперiшнiй спосiб воювання улiпшити, i все, що вигадав, виходило гарно. I так вигадав вiн скорострiльний, рушничний, бiй. Вибирав справних стрiльцiв, якi кулею на льоту птицю трафляли. Вони сiдали на землi, загнувши ноги по-турецьки, за ними сiдало кiлькоро звичайних людей з мушкетами, якi безвпинно лаштували рушницi i передавали стрiльцевi. Вiн брав одну рушницю по другiй, стрiляв миттю i подавав поза себе, а брав налаштовану.

Таким способом можна було в однiм мiсцi прибiльшити вогонь до небувалої швидкостi, коли ходило о те, щоб здержати наступаючого ворога на конi чи пiшки.

В недовгiм часi став Сагайдачний душею усiєї Сiчi.

Всi його поважали, наче самого кошового. Те вплинуло теж i на новикiв, котрi його подивляли i слухали. Старi сiчовi дiди говорили, що за їх пам'ятi такого запорожця на Сiчi не було. Йому ворожили, що вiн кошовим буде, а тодi не буде важко розбити Польщу на порох та повиганяти з України всiх ляхiв i жидiв.

Сагайдачний не був з цього радий, що про нього таке говорять. Вiн своєю важнiстю не величався, бо знав, що цього козаки не люблять. Старшинi вiн уступався, давав їм зразок слухняностi i всiм говорив, що те, що вiн тепер робить, все лише для добра i слави сiчового товариства.

Його молодi сотнi робили вправи, мов на шнурочку. Сагайдачний зложив свою питому команду, яку всi мусили знати, позаводив знаки сурмою, ракетами i iншi, котрими порозумiвалися в полi. Рiвно йшли до бою i кiннi, i пiшi. Рiвно i на команду похилялись списи, добувались i пiдносились шаблi. Сагайдачний витворив з сiрої юрби збiгцiв справжнє вiйсько, вишколене i карне.

Церкву посвятили ще того самого року на Святу Покрову. Окреме посольство привезло з Києва iкони, ризи i всi церковнi потреби. О. архiмандрит, до котрого Сагайдачний за цим посилав, дуже був цьому радий i прислав своє архiєрейське благословення.

Пiд час цього богослужiння став Сагайдачний з своїми сотнями в порядку на майданi бiля церкви. На це свято поз'їздилися на Сiч знатнi товаришi з паланок з усього Запорожжя. Сагайдачний завiв стрiляння сальвами з рушниць цiлими сотнями, що усiм дуже припало до вподоби.

На такiй працi плив швидко час, i наспiв рiк 1605. Сiчове вiйсько було у зразковому порядку. Зброї було доволi, байдакiв повнiсiнько довкруги Хортицi, а багато готових човнiв на березi. Конi були уїждженi, пороху i куль повнi склади, харчiв назбирано багато. Козаки були певнi, що весною пiдуть у якийсь похiд, певно на ляхiв.