День походу проголошено попереднього дня. Шiстдесят п'ять байдакiв, навантажених усяким добром, харчами i всякими воєнними припасами, стояло на припонi на Днiпрi. Крiм того, було багато порожнiх суден на всяку потребу. У цей похiд йшло двi тисячi вибраного лицарства.
Раненько того дня вiдслужив сiчовий пiп службу божу, ходив вiдтак i благословив вiйсько хрестом та кропив свяченою водою на щасливу дорогу.
Мов духи, виходило козацтво з сiчових ворiт i сiдало на байдаки. Уся Сiч вилягла на валi i прощалася з вiдпливаючими, викидаючи вгору шапками.
Повiдпинали байдаки i вдарили веслами. Попереду помчали два невеличкi човни, котрi мали розглядати рiчку. За ними у вiддалi плив байдак отамана пiд малиновим стягом. Тут був i Сагайдачний з Марком i Антошком, котрий вiд свого пана не вiдступав.
Отаман Жук зняв шапку i перехрестився на сiчову церкву, другi зробили те саме. У Сагайдачного забилось сильнiше серце. Це його перший морський похiд. Вiн горiв з нетерпячки побачити те все, переконатися наглядно, чи його зусилля покажуться корисними.
- Благослови, Боже, в щасливу дорогу на лицарське жниво, i дай, Боже, щасливо повернутися! - молився Жук.
До лиману мали заплисти вночi. Там стояла турецька залога з гарматами, котра мала не допустити козакiв на море. Наближаючись до лиману, козацький флот роздiлився i плив двома шнурками, судно за судном попiд береги. Пiд нiч сходились i пливли серединою. Прикази отамана розвозили розсильнi малими човнами.
Наприкiнцi отаманського судна стояла бочка, у якiй держали козаки пiвня. Вiн мав їм звiщати день i був у великiй пошанi. Тут, на отаманському суднi, був ще i секстант - голка, бо без цього не можна на море пускатися. Сагайдачний говорив до Жука:
- Чи ти, товаришу, знаєш Варну?
- Я там ще не був. Коли її здобудемо, тодi i пiзнаю.
- Так ти послухай мене i поглянь, чого я в школi про Варну навчився i чого вiд людей довiдався.
Сагайдачний розложив кусок паперу з рисунком i, показуючи пальцем, так пояснював:
- На Чорне море ти краще дорогу знаєш, бо ти перепливав його не раз. Будеш i се знати, кудою плисти пiд береги Болгарiї. Ось тут - гирло Дунаю, з його семи рукавами, а тут лежить Варна, як кажуть бувальцi, славна неприступна турецька фортеця. Перед нею - морська пристань, де стоять турецькi галери i байдаки. Ось тут замок. Нам поперед усього треба його здобувати, та вiн, як бачиш, подальше вiд моря. Попри його впливає до моря невеличка рiчка Девна. Пливе попiд сам мур. На цей мур дiстанемось нашими мотузяними драбинами, дiстанемось з байдакiв, якими треба вночi непомiтно пiдплисти в рiчку. Цього муру дерев'яними драбинами не вiзьмеш, бо нема берега i нема на чiм їх поставити. Дерев'янi драбини держаться в долинi, нашi мотузянi держаться гаками на горi. Тепер ти, отамане, розпоряди i прикажи, що кому треба робити.
- На те ще буде час, коли ми туркам попiд Очакiв на море перекрадемось. Там чатують турки днем i вночi; цiла штука в тому, щоби турецьких сторожних собак перехитрити…
Як доплили до лиману, сховалися в прибережних комишах, дожидаючи ночi. Тодi рушили тихесенько попри Очакiв. Треба було плисти так тихесенько, щоб навiть веслом по водi не плеснути, бо вiд того усе залежало, щоб в Очакiвськiй фортецi нiхто їх не помiтив. Перепливали так цiлу нiч, поки усi байдаки не переплили. В очакiвськiй фортецi блимало свiтло.
Коли стало заноситися на свiт, усi байдаки були вже на повному морi. Усi хрестилися i дякували Богу. Залунали по байдаках козацька пiсня, забринiла бандура.
Взялася напрочуд гарна днина. Вiд сходу зарожевiло небо, а далi цiле запалало. Мiльйони огняних стрiл височiли з моря вгору, i випливло велике червоне сонце, котре пiдносилося щораз вище i вище i заяснiло такою яснiстю, що аж слiпило очi. Байдаки зiбрались вкупу довкруги отаманського судна. Отаман зняв шапку i став голосно вiдмовляти молитву. Вiн тепер був i духовником запорозькiй братiї. По козацькому звичаю, то коли по морю прийшла скрутна година, козаки навiть сповiдалися перед отаманом.
Потiм запалили по байдаках огнi на широких кам'яних плитах. Над огнями позавiшували казани на тринiжках. Воду возили з собою бочками. Усi байдаки були пообшиванi очеретом, щоб не потонути, коли б у байдаки багато води набралось.
Поживилися i попливли далi. Байдаки згуртувались в чотири лави. Довкруги цiлого флоту пливли таким пiвколесом малi прудкi човни.
- Тепер маємо свобiдну голову i можна зараз цiлу рiч добре спокiйно обмiркувати, - каже Жук, - покажи менi ще раз сей папiрець, бо я тебе лише одним ухом слухав. У мене була iнша турбота на головi. - Вiн став придивлятися нарисовi ситуацiї i поводив по ньому пальцем.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу