Андрiй Чайковський - Сагайдачний

- А вiд кого ти цiєї штуки навчився?

- Я вiд батька, а батько вiд дiда, i так як вгору, вони всi рибалки були. Та вже коли перекусили, то спасибiг за хлiб та сiль, i треба далi до весла братись. Коби хоч пiд вечiр наспiли.

- Може би, ми тебе оба виручили, а ти спочинь, бо цiлу нiч не спав.

- Що то, то нi. Жоден з вас на водi не був i не знається з нею. Весла я неопитному в руки не дам. Вже я собi вiдпочину дома.

- А звiдкiля ти знаєш, що ми на водi не бували?

- От вигадав! Як це зараз не пiзнати? Питаєш мене за такi речi, про якi мiй Миколка вже знає. - Десь далеко з правого боку почулись дзвони. - Це у Каневi дзвонять. Вже ми незабаром будемо на мiсцi. Та ви оба познiмайте з себе цi чернечi ряси та перевдягнiться на козакiв. Тут нам вже нiчого боятися.

- А до Канева ляхи не доходять?

- Доходять iнколи i б'ються з нашими. Та тут начеб пiд високим берегом вода хлюсне, та й вiдплине назад. Тут i ляцький староста є, та вони не мають вже такої сили, що у Києвi. У нас вони не зважились би налазити своєю унiєю. У нас козацтва досить, i то знатного. А наше мiщанство? Як один, усi би повстали.

Як наблизились, щораз бiльше стрiчали байдаки та судна рiзної величини. Рибалки затягали свої сiтi та ловили в Днiпрi рибу. Усi вони були знайомi з Артимом i здоровили його весело, вигукуючи.

Артим робив завзято веслом, поки причалив до берега. Вiдтак вискочив швидко на берег i притягнув байдак до палi. Конашевич з Антошком позбирали свої статки i повилазили. Антошко нiс клунок Конашевича, i так пiшли з Артимом до мiста. Зараз над берегом роїлось багато людей.

- Кого привiз, Артиме? - питали сусiди.

- Не бачиш, що козакiв? Та ще й запорожцiв.

- Цей другий то хiба не запорожець.

- То чура пана Конашевича. Та ти його не займай, бо як вдарить лобом, то полетиш, мов м'яч.

- Еге ж, то якийсь цапiв син, мабуть. Всi стали смiятися.

- Кажу, не займай його, щоб опiсля не каявся.

Довкруги дорожнiх зiбралась велика юрба, що вертали тепер додому.

Артимова хата стояла при вулицi, що йшла вiд рiчки. Вона була гарно побiлена з сивою пасмугою довкола вiкон i дверей.

Артим ввiйшов у хату i звiтався з жiнкою.

- Ну, жiнко, гостей я тобi з Києва привiз, почастуй нас чим добрим з дороги.

Артимиха, здорова i рум'яна молодиця, сидiла якраз на лавi мiж вiкнами i кормила товстенького хлопчика.

На привiтання чоловiка вона встала, прикрила грудь бiлою мережаною сорочкою i поклала дитину в колиску.

- Здоровi будьте, ми радi гостям, сiдати просимо.

Конашевич звiтався i присiв на лавi. Антошко стояв коло мисника.

Iз-за припiчка виглядав старший хлопчик з кудрявою головою i чорними, мов терен, очима, та цiкаво, хоч несмiло, приглядався гостям.

- Ходи до мене, козаче, - каже Конашевич, пiдморгуючи.

- Та йди, Миколко, коли тебе кличуть, - каже батько, - та гарненько привiтайся.

Несмiло посуваючи ногу за ногу, наблизився Миколка до Конашевича, а вiдтак, простягаючи до нього руку, каже:

- Здоровi були!

- Здоров був, козаче! - вiдповiв Конашевич, узяв хлопця попiд пахи, посадив на колiна i став цiлувати.

- От таких-то я дуже люблю.

Артим був з цього дуже радий.

А тим часом молодшому у колисцi стало заздро, бо став викидати ноженятами i кричати з усiєї сили.

Батько мусив його взяти на руки.

Як Артимиха вернула в хату, то Миколка вже держав Конашевича за шию i бавився його вусами.

- Та де ти полiз, поганий, геть, пана обмараєш. Скарана година з цим хлопчиськом, лише надягну на нього чисту бiлизну, так зараз обмажеться, що аж сором перед людьми. Геть зараз!

Та Конашевич ще дужче пригорнув його до себе:

- Нема чого соромитись. Миколка гарний хлопець, i ми дуже любимося. Покажи, синку, як ти мене любиш?

Хлопець обняв його рученятами за шию i душив з усiєї сили. Батько смiявся.

- Поїдеш зi мною на Сiч?

- Поїду, як великий виросту.

- От i добре, та менi нiколи так довго ждати, але я по тебе приїду, як пiдростеш, дам тобi шаблю, коника i поїдемо татар воювати.

- А мушкет?

- Не то мушкет, але i гармату, ти знаєш, яка гармата?

- Знаю, я бачив, така велика, довга i дуже гримить.

- Гарна з тебе дитина, рости здоров на потiху твоїм батькам.

Тим часом Артимиха ставила на столi пляшку з запiканкою, вареники, ковбасу, кислi огiрочки, хлiб пшеничний, кринку меду. Вона була гостевi дуже рада. То мусить бути якийсь добрий чоловiк, як дитина зараз до нього пристала. Дiти звичайно пiзнають душею добру людину, а вiд лихої строняться - мiркувала собi жiнка. Вона стала гостя припрошувати. Артим вiддав дитину жiнцi i сiв при столi. Конашевич прикликав Антошка, що присiв пiд мисником i не смiв сiдати при столi з своїм паном.