Андрiй Чайковський - Сагайдачний

- Те, що розпочав вам оповiдати, докiнчу, як цей чоловiк звiдсiля пiде. - При тiм Петро подивився на охмiстра таким оком, що, мовляв: iди собi, небоже, поки я добрий, а то вiзьму за шиворот i викину за дверi.

На охмiстра стали напирати i хлопцi, щоби той пiшов, бо пан Конашевич зачав їм щось дуже цiкаве оповiдати, а через нього не хоче кiнчити.

Не лишалося охмiстровi нiчого другого, як винестися. Вiн зараз пiшов з рапортом до вельможної панi i розповiв усе. Вельможна панi була подратована, що її приказiв не слухається, i пiшла зараз до чоловiка з жалобою.

- Хiба ж я тобi вчора не говорив, щоб ти цьому дала спокiй, бо Конашевич цього не стерпить, бо я би сам так зробив i не позволив би, щоб менi насилано до нагляду чоловiка освiтою нижчою. Не треба було цього робити, а ти найкраще зробиш, коли будеш по собi показувати, що ти про це нiчого не знаєш.

Але вельможна панi не дала переконатися, її ще бiльше брала досада, що її не хочуть слухати. I ще хто? Якийсь там степовий дикун, хоч вiн i фiлософiв знає, i старi книги вивчив. Вона мусить на своєму поставити, щоб i свiт провалився, i учитель вилетiв з хати. Вона передумувала способи, i була лиха, бо нiчого путнього не видумала.

Але вiдчинилися дверi, i в покої вбiгли обидва хлопцi. Вони були дуже радi i веселi. Зараз повисли на шиї у матерi i стали наперегони оповiдати, якi гарнi iсторiї оповiдав їм пан Конашевич, як вони його за те люблять. Мама казала їм переповiсти те, що вони чули, i вони, то один, то другий, розповiдали все, чого сьогоднi вiд Конашевича навчилися. Один поправляв другого. Вельможна мусила признати, що в цiй науцi нiчого такого не було, щоб їй могло не подобатись.

- Пан Конашевич говорив, що вiд завтра зачнемо вчитися латини.

- Я його питався, як сказати по-латинi: люблю тата i маму, i вже знаю як.

- То скажи менi, - каже панi. Її гнiв уже минувся.

- Amo patrem et matrem.

Вельможна вже бiльше охмiстра не посилала.

Петро пiзнав невдовзi, що його хлопцi дуже понятливi i можна з ними багато зробити. Зайнявся ними цiлою душею i вчив їх безвпинно навiть тодi, коли з ними забавлявся. Аксаки бачили, що дiти пристали до Петра цiлою душею, що те, що скаже пан Конашевич, є святе. Родичi дивувались, що може бути якась така метода учення без крику i без кари.

Надiйшов новий рiк. Петро зладив для хлопцiв невеличкi повiтання по-латинi, для кожного окремо. Пiшли всi три вранцi до пана Аксака. Петро привiтав його з Новим роком, а тодi виступив Олесь, а опiсля - Микольцьо з латинською промовою.

Аксак був з того радий. Вицiлував хлопцiв, стиснув щиро руку Петровi i подарував йому дорогий перстень з камiнцем.

- Я на це не був приготований, мої любi, - каже до дiтей, - i не подумав ще, чим вас обдарувати за таку любу несподiванку.

- За це я вже сам вашу милiсть попрошу. Моїм любим хлопчикам треба би по кониковi справити, щоби вчилися кiнної їзди.

Це було знову для хлопцiв несподiванкою. Вони стали плескати в руки з радостi. Вони бажали собi цього давно, чуючи не раз вiд Конашевича, як то гарно їздити на конi. Та їх виховували по-панськи i по-городськи. Мама про те їх слухати не хотiла, щоб її сини коли-небудь були жовнiрами. А їздити на конi, то можна з нього впасти, скалiчити себе або й забитися. На таку думку вона дрижала. Для синiв вона призначила роль панську, спокiйну, десь на королiвському дворi. Така служба може завести їх дуже високо.

Врадуванi хлопцi побiгли ще до матерi, а Петра задержав Аксак у себе:

- Сiдай, вашмосць, прошу, та поговорiм про тi коники. У мене є того доволi на моїх економiях, лише вибрати.

- Я це зроблю, ваша милiсть, як запорожець, я на конях розумiюся. Я вже давно хотiв поговорити з вашою милiстю на цю тему, щоби у хлопцiв перемiнити спосiб життя. Менi повiрено їх духовне образування; признаю, що дiти добрi, гарнi й понятливi. Але вони слабосильнi i нiжнi. Треба би рiвномiрно подбати ще про їх тiлесне виховання. Ваша милiсть мусили самi це завважати. Не дай Боже на них якої недуги, то прийшлось би важко її перебути, бо їх органiзм слабий, мало вiдпорний. Я не маю того на думцi, щоб їм визначити вiйськову кар`єру, але фiзичного здоров`я потреба кожному, хто має жити. Я завважав, що вони невiдповiдно живляться i замало вживають руху та повiтря, а це для молодого органiзму дуже потрiбне.

- Невiдповiдно живляться? Хiба ж у мене хто голодує?

- Тож бо i є, що вони їдять забагато невiдповiдної для них поживи. Для них було б краще часом зголоднiти. Їм би живитися стравами простими, багато молока, а нiколи вина, бо це забiйче.

- Ет! Та з челяддю не заставлю моїх дiтей їсти.