Борис Грінченко - Пiд тихими вербами

Тим часом чутка про подiю вже розкотилася селом, а надто, що люди бачили, як волоснi з юрмою людей iшли до Грицькової хати.

Оглянувши тiло, урядник iз старшиною поставили бiля нього двох десятникiв, щоб нiкого не пускали туди, а самi пiшли до волостi. Там уже був писар, i вони заходилися писати про страшну пригоду слiдчому, становому та лiкаревi. Незабаром двоє поштарiв уже бiгло верхи, везучи тiї звiстки, Зiньковi та Юхимовi звелено сидiти дома й дожидатися, поки покличуть на допит.

Тим часом Рябченко, їхавши на ярмарок, проїздив проз Грицькову хату. Побачив у дворi натовп народу, найбiльше жiноти. Люди тислися до хати, та два десятники з ломаками стояли бiля дверей i не пускали нiкого.

"Що воно за знак?" - подумав Рябченко i припинив коня.

- А слухай, Йосипе! - гукнув до чоловiка, що саме в той час виходив з двору.- Чого це тут такий тиск народу?

- А хiба ти не чув? Грицько повiсивсь… чи повiшено його… хто його зна!..- вiдказав той та й пiшов собi вулицею.

- Що це? - подумав собi Рябченко.- Чи не здурiв цей Йосип?

Одначе встав з воза, прив'язав коня до ворiт i ввiйшов у двiр. Десятники не пустили його в сiни, та вiн з порога побачив мертвого i помiтив кров на сорочцi.

"Ну, це штука! - думав вiн, iдучи назад до свого воза.- Це не Грицько сам коло себе поравсь, а хтось iнший, бо чого б же була кров? Це така штука, що, мабуть, хай поки ярмарок пiдожде, а я пiду лиш до волостi".

Ударив коня й побiг швидко. У волостi був уже сам старшина, бо врядник шатнувся по селу - чи не довiдається чого про подiю, а писар таки хотiв хоч одним оком глянути на ярмарок, поки поприїздять пани, тим i метнувся мерщiй додому. Копаниця, лютуючи, ходив по волостi й собi лагодився йти додому, хоч на ярмарок уже не думав їхати, бо лiкар та слiдчий могли прибiгти й швидко.

- А що, Григорiю Павловичу, бачили? - спитався Рябченко, поздоровкавшись.

- Та бачив, бачив,бодай би його, i того, хто це зробив, чорти побачили, як менi через це ярмаркувати не доведеться! Хто вбив, а я одвiчай! - одказав сердито Копаниця.

- А хiба не сам Грицько завiсився? - попитав Рябченко.

- Де ж там сам, коли голову пробито! - вiдказав старшина.- Убив хтось, а тодi i повiсив, мовби то сам Грицько.

- Хм… Воно i менi так iздалося… Дак, кажете, дуже треба на ярмарок?

- Так треба, що аж кричить! - лютував Копаниця.

Але Рябченко не зважав на те:

- Ну, з ярмарком якось помиримося… А це таке дiло, таке дiло, що…

- Що - що? - спитав роздратований Копаниця.

- Що, може, за його й два ярмарки самохiть оддасте, не то один! - одказав Рябченко.

- Чого ж то так?

- А от давайте спершу розпитаємося! Як на вашу думку, Григорiє Павловичу, чиє б це могло бути дiло?

- Хм, хм…закрутився той на стiльцi.- Кат його знає!.. Усе в хатi цiле, нiчого не пограбовано… Це не чужий чоловiк, не злодiяка який, а так… з своїх чоловiк… Хтось iз Грицькових ворогiв.

- I я так думаю,потакнув Рябченко,- що хтось iз Грицькових ворогiв. Та хто ж?

- А мара його знає! Хiба вгадаєш? I туди думка i сюди думка… А втiм… Глядiть, чи не братiв це дiло? Вони ж iз їм усе заводилися…

- Що заводилися, то заводилися, а таки я на їх не думаю… бо все ж таки вони йому брати, то не зробили б такого… Тут треба чужого чоловiка шукати.

- _ Ну, а якi ж iще в Грицька вороги? - згадував Копаниця.- Здається, що й не було.

- А хто його знає… Хiба ми всi його справи вiдаємо? Може ж, i були… А скажiть, хто перший убитого Грицька побачив?

- Та Зiнько ж Сивашенко.

- Хм… I не сусiда йому, а перший побачив… Сусiди ще не кинулись, а вiн уже й побачив…

- Та й Юхим же слiдком за їм, бо вiн,- каже,- в двiр, а Зiнько з сiней!

- Отож-то й то, що Зiнько з сiней! А як на вашу думку, Григорiє Павловичу,- мабуть, той, хто перший побачив, той найбiльше й зна про це дiло?

- Тобто - щоб Зiнько? - здивувався Копаниця.

- А що ж? Хiба Зiнько такий святий, що не може цього зробити?

- Та нi… а тiльки не впада на його… Нащо б йому це робити?

- Нащо? Хе! - засмiявся Рябченко.- Ну, скажемо так: ходить Зiнько до Грицькової молодицi,- це ж ви чули?

- Та чув… Про це по всьому селу плещуть…

- Отож, ходить до Грицькової молодицi. Ну, а шила. в мiшку не втаїш, коли вже все село його бачить. Побачив його й Грицько.

- Ну?

- Ну, то як ви думаєте, чи то йому дуже вподобалося, що його жiнка в гречку скаче?

- Та нi… Дак що ж?

- Як то - дак що ж? Хiба вам цього мало?

- Та я не розберу, чим воно притуляється до цього душогубства?

- От такої! Ну, скажемо так, полiз Зiнько нищечком до Ївги, а натрапив на Грицька. "Ти чого?" - "Я - не я, я - так собi…" -"_А,_ дак ти до моєї жiнки, на ж тобi!.." I завелись!.. Ну, куди ж Грицьковi проти Зiнька?.. Та ще, може, вiн удвох iз Ївгою на його. Бехнули його добре, так той i лiг.