Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Та місіс Гауг була дуже добра і не дріб’язкова, — мовляв, їсти їм все одно треба, а з нею встигнуть розрахуватися й тоді, як закінчиться страйк або їм пощастить накопати цілі мішки золота. Самого цього вже було досить, щоб не відмовляти їй і взяти під опіку містера Гауга. Тим паче, що для Саллі це, очевидно, була швидше послуга з їхнього боку, аніж обов’язок.

— Я певен, що настане день, коли я поверну вам свій борг з процентами, місіс Гауг, — сказав Дінні, заспокоюючи свою совість. — А зараз тільки бог знає, які дорогі для мене оці п’ять фунтів. Ніякими грошима не зможу я вам віддячити за вашу доброту. Гадаю, що й Олф скаже те ж саме.

— То, значить, домовились? — спитала місіс Гауг, і обличчя її засяяло посмішкою. — Морріс піде напарником з вами й містером Брайрлі? Тепер скажіть мені точно, що вам потрібно. Я дам вам продуктів з своєї комори, а Моррісу приготую одяг.

Дінні з радістю пристав і на цю пропозицію. Він пояснив, що найкраще — це об’єднати їхні припаси. Таким чином вони зможуть навантажити на фургон значно більше. Він з Олфом бере інструмент, намет і табірне начиння — всього цього зараз тут ні за які гроші не купиш. А внеском Морріса будуть харчі, за них також деруть втридорога, та майже всі вони вже й розпродані.

Повідомивши Олфу добру новину, Дінні чимдуж побіг до Пета Мерфі, щоб домовитись про місце на трьох у фургоні та про час від’їзду.

Коли Дінні через кілька годин вийшов з «Клаб-готелю», де в товаристві Арта Бейлі та інших старателів вихилив не один кухоль, він був п’яний і від пива, й від того, що наговорив йому Бейлі; але не настільки, щоб забути про справи, й одразу заходився складатись. Морріс покірливо слухався його наказів; він був схвильований і зговірливий не менше за Олфа, й обидва вони раділи, мов діти, що їх бере під свій захист такий досвідчений золотошукач та знавець місцевих умов.

Дінні переказав їм усі чутки, що ходили по місту про знайдене Артом Бейлі золото.

— Арт каже, — весело гомонів він, — що загалом привіз п’ятсот п’ятдесят вісім унцій. А скільки там ще лишилось! Вся земля ущерть набита золотом. Томмі Телбот з своїми хлопцями спробував був захопити його ділянку, та Форд пригрозив їм револьвером. Він і зараз там — стереже місце. Арт каже, що такого родовища він ще ніколи не бачив, а він немало перебачив на своєму віку. Туди кинуться всі, тільки-но ця новина дійде до Мельбурна й Сіднея. Наше щастя, що ми вже готові в дорогу і зможемо зразу ж закілкувати ділянку. Ви взяли дозвіл на старательство, містер Гауг? Взяли? Тоді все гаразд. Ну й напосіли ж на інспектора — одразу всією братією. Певне, за все життя йому не доводилось так попріти, як сьогодні, з отими дозволами. Він підписував їх навіть за обідом, та, мабуть, і вночі йому не дадуть спокою… Гадаю, ми обійдемось одним наметом, адже є ще ваш брезент, містер Гауг. Я роздобув просмолений мішок — згодиться нам для води; а якщо ви, місіс Гауг, зможете перебитись без отих двох бідонів з-під гасу, що стоять у вас на веранді, вони нам дуже стануть у пригоді. Ми покладемо в них харчі, а потім триматимемо там воду.

Дінні перевірив їхнє спорядження. Він дозволив Олфу й містеру Гаугу взяти для переміни по фланелевій сорочці, парі штанів та чобіт, хоч сам мав лише одну запасну сорочку. Кожен з них брав для себе вовняну ковдру, міх для води, похідний котелок, кварту, бляшану миску, ніж і виделку. Ступка Дінні, товкачик і два тази для промивання золота були ретельно сховані між одежею. Вірьовки й моток дроту разом з інструментом — кирками, лопатами, сокирами, кресалом та трутом — загорнули в намет і брезент, а потім у мішковину і міцно перев’язали мотузками. Харчі складалися з борошна, цукру, чаю та кількох бляшанок м’ясних консервів. Дінні додав до них пляшку «цілющого зілля». Вирішили також узяти рушницю Олфа й коробку патронів, а Моррісу дозволили прихопити револьвер.

До півночі все добро було акуратно спаковано і підготовлено для відправки фургоном, який вирушав на світанку.

Увечері прибігла Марі Робійяр і, заливаючись слізьми, кинулась в обійми місіс Гауг.

— О Саллі, — заголосила вона, — мій Жан теж іде й каже, що мені не можна з ним!

— І Морріс іде, — бадьоро відказала місіс Гауг, — а я мушу зостатись сама. Нічого не вдієш, Марі. Містер Квін запевняє, що нема ніякої небезпеки. Їй-бо. Адже інші чоловіки жили в тій глушині місяцями — і містер Бейлі, і містер Форд, і Томмі Телбот зі своїми друзями. Містер Бейлі каже, що тубільці там зовсім сумирні, як і тут у нас.