Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Коли Лора обідала з Фріско чи ще з кимось із чоловіків, Мак-Суїні завжди сидів оддалік і страдницьки-ревнивим поглядом стежив за тим, як упадають коло Лори її кавалери. А Фріско тепер уподобав Лорине товариство куди більше, ніж раніше, і між ними швидко встановилися невимушено-фамільярні взаємини. Лора несвідомо наслідувала задирливо-жартівливі манери офіціанток у їх поводженні з чоловіками. Навчилась, як і вони, рішуче давати одкоша залицяльникам, :коли вони переходили міру, — якщо вино не туманило їй розум. Та після пляшки доброго вина вже важче було чинити опір палкому поцілункові чи зухвалій руці, що ковзнула по грудях. А тепер це траплялося не раз, коли вона вечеряла з офіціантками та їх приятелями в окремому кабінеті після закінчення роботи в ресторані.

Мак-Суїні не забував застерігати Лору щодо деяких її залицяльників. Коли він дізнався, що вона була на веселій вечірці в одного управляючого рудником, він спохмурнів, і не треба було питати, як він страждає.

— Не до лиця вам такі розваги, мем, — сказав він просто. — Ви така гарна, така порядна дама — чого вам водитися з тими розпусниками? У мене серце кров’ю обливається, коли вони витріщають на вас баньки, мов хочуть з’їсти; адже я знаю, що жоден з них не годен вам у слід ступити.

Лору зворушили щирі слова Мак-Суїні.

— Що вам казати, я й сам вас не вартий, — вів далі Мак-Суїні, скориставшись з того, що Лора його слухає. — Але я люблю вас, мем. Я ладен цілувати землю там, де ступали ваші ноги. Я буду вам добрим чоловіком, Лоро, буду піклуватися про вас.

— Ні, ні, про це не слід і говорити, містер Мак-Суїні, — квапливо відповіла Лора. — Я вже казала вам, що ніколи не вийду заміж. Я кохала Олфа. І більше нікого кохати не буду.

— Кохати? — з сумом в голосі повторив Мак-Суїні. — Я й не прошу, щоб ви мене кохали. Я прошу вас вийти за мене заміж і дати мені право піклуватися про вас. Якщо я не огидний вам і ви згодні жити зо мною — з мене й цього досить. Більше я не докучатиму вам, — додав він. — Слова не промовлю, якщо вам це не до душі. Тільки знайте, я такий: коли вирішив що, мене вже ніщо не зіб’є. Настане час, і ви таки будете моєю дружиною—і не пожалкуєте про це. Ви тільки пам’ятайте, люба, що Мак-Суїні відданий вам душею і тілом.

Лора була збентежена і схвильована. Вона знала, що Мак-Суїні каже правду. Він міг дати їй те, чого їй бракувало. Думка про те, що з ним їй не треба прикидатись, давала їй полегкість. Лора нараз відчула, що могла б стати дружиною Мак-Суїні і цим повернути собі самоповагу, яку вона втрачає. Але вона не могла примусити себе сказати це Мак-Суїні.

Хмари, що нависли над приїском, з кожним місяцем ставали зловісніші.

— Калгурлі настав край! — похмуро віщували спекулянти. Вони передрікали, що Калгурлі, так само як і Кулгарді, невдовзі стане майже безлюдним глухим містечком, з розкиданими де-не-де по околиці убогими халупами рудокопів. Уже деякі з рудників Золотої Милі, про багатства якої біржовики роздзвонили колись на весь світ, стояли покинуті, мов купи нікому не потрібного мотлоху; машини іржавіли під навісами, і сотні безробітних рудокопів тинялися вулицями або товклися біля трактирів чи навколо гравців у орлянку.

Дехто з безробітних закілкував собі ділянки і просіював щебінь, інші гайнули на розвідку. Кожен рудокоп, кожен старатель, кожна людина, яка знала країну, і кожен крамар, який розумів справжні причини кризи, вірив у приски: був певен, що Калгурлі відродиться знову, Що золото є — і тут, у надрах рудників, і в не відкритих ще родовищах на широких недосліджених просторах країни.

Калгурлі, казали вони, терпить від шахрайських махінацій золотопромисловців, від безсоромного випуску дутих акцій та нічим не приборканої спекуляції, які створили погану славу приїскам Заходу і перешкоджають успішній розробці бідніших руд.

Життя тих, хто уже міцно звив собі гніздо тут, на приїсках, йшло своїм звичаєм. Саллі й Марі, як і сотні інших жінок їхнього кола, з ранку до ночі куховарили й прали, воювали з хмарами мух та рудої пилюки, що завжди висіла в повітрі, трусилися над кожною краплиною води і скаржились, що рідко приїжджає асенізатор.

Діставати свіжі продукти та овочі було, як і раніше, нелегко. Щоправда, Саллі й Марі обзавелися козами; крім того, у них тепер були погрібці з водяним охолодженням. Цією водою вони потім мили підлогу, після чого нею можна було ще полити виноградну лозу або хирляві кущики помідорів, що росли в затінку щитів з мішковини.