Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Де це ти, старий чортяка, запропастився, щоб тебе грім побив! — кричав він на всю вулицю. — Радий, дуже радий тебе бачити, Дінні! Зайди сьогодні ввечері, посидимо трохи, га? Хазяйка теж за тобою скучила, може й поставить пляшечку-другу.

З Моррісом Олф також не поривав дружби. Шість днів на тиждень Олф Брайрлі був лише одним з гвинтиків у величезному механізмі золотих руд’ників компанії «Мідас»; та коли наставала неділя і перед цим випадали дощі, вони з Моррісом ішли постріляти на озеро диких качок чи вполювати фазана в чагарниках біля підніжжя Маунт-Хоуп, що бовваніла на обрії, оповита блакитним серпанком туману.

Проте з розвитком золотодобувної промисловості все життя змінювалося. Рудники переходили з рук у руки. З’являлися нові управляючі — люди з технічною освітою та інженерським досвідом, що приїздили з усіх кінців світу. Управляючі старого типу, що вивчили свою справу на практиці, дедалі частіше й частіше опинялися за бортом: тепер це був неходовий товар. Олф боявся, що і його чекає така доля: якщо рудник «Мідас» буде продано, йому знову доведеться шукати роботу. І він із шкури пнувся, аби показати, що такі люди, як він, — досвідчені практики, також чогось та варті.

Захоплення Лори світськими розвагами у вишуканому приїсковому колі спочатку не заважало її дружбі з Саллі. Вона частенько забігала до неї удень поділитися своїми успіхами. Еме вже почала ходити, і їй подобались ці прогулянки, а надто довга-предовга веранда, де так приємно було гратися з маленьким Діком, хоча ці ігри здебільшого й закінчувались бійкою. Маючи на руках ще одну дитину, Саллі сама нікуди не ходила, хоч Том ріс спокійним здоров’ячком і завдавав матері значно меншого клопоту, ніж її первісток Дік. Марі навідувала Саллі майже щодня і водила Діка гуляти. Подеколи приходила й місіс Моллой в супроводі двох-трьох дітлахів і сідала погомоніти з Саллі за склянкою чаю.

Під час одного з таких чаювань нагодилась Лора. Побачивши місіс Моллой, вона одразу завеличалась і почала розмовляти з нею таким зверхньо-поблажливим тоном, що та зібралася і пішла додому.

— Саллі, ну як ти можеш терпіти цю жінку?! —з досадою вигукнула Лора, як тільки за місіс Моллой зачинилися двері. — Вона страшенно вульгарна і невихована.

— Та яка вже не є, а мені вона подобається, — стримано відповіла Саллі. — Щиро кажучи, я навіть дуже люблю її.

Саллі латала якусь одежину й навмисне не відривалася від роботи, щоб не виказати свого обурення.

— Ах, я знаю — вона дуже добра і щиросерда, — вибухнула Лора. — І я, звичайно, з усіма хочу жити в мирі-злагоді. Але місіс Моллой — це просто кара божа. Ну уяви таке: оце якось днями сидить у мене місіс Саммерс, ми з нею п’ємо чай, коли раптом до вітальні ввалюється місіс Моллой. Кричить: «Чи є хто вдома?» — і гепається на диван.

— Тут так заведено, — пробелькотіла Саллі.

— Прийшла, бачте, вибачитись за те, що її кози залізли у наш город і погризли всю капусту, яку так викохував Олф, — вела далі Лора. — Але б ти подивилась на неї, як вона вибачалась! Меле казна-що, лайка за лайкою, а сама регочеться, аж диван ходором ходить! «Ці кляті кози мене в могилу заженуть! Тільки й дивись, щоб шкоди не наробили! Я як побачила їх у вашій капусті, у мене всередині все похололо. Послала своїх чортенят спровадити їх геть, та було запізно. Ви вже пробачте, місіс Брайрлі, що я, стара дурепа, не догляділа, такий гріх взяла собі на душу. Оце й прийшла вам сказати — вибачте ще раз. Просто не збагну, як мої бісові діти дозволили занапастити панську капусту! Хоч крізь землю провалися від сорому! Але ж і провчила я Перті — довго чухатиметься! Та й сама трохи не заревла, коли він сказав, що анафемська скотиняка погризла геть усю капусту вашому хазяїну, а він же, лебедик, так коло неї упрівав!»

— Бідолашна жінка! — співчутливо промовила Саллі.

— Ну, знаєш, — заперечила Лора, — всьому свій час і своє місце, як сказала місіс Саммерс. І коли така туша вдирається до тебе в господу й кричить, що вона «ось-ось розродиться», — це щонайменше непристойно, Саллі. Я була змушена дати їй наздогад, що зовсім не бажаю, аби кожен до мене перся, коли його не просили.

— Постараюсь запам’ятати, — усміхнулася Саллі.

— Не говори дурниць, Саллі, це тебе не стосується! — скипіла Лора.

— Але ж місіс Моллой — мій найкращий друг, — нагадала Саллі. — Якби не вона, я навіть не уявляю, що б зі мною було, коли на світ мав з’явитися Дік, і мені дуже прикро, що ти до неї так ставишся, Лоро. Дуже тебе прошу, якщо застанеш її у мене, не поводься з нею так, як сьогодні.