Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Частенько разом з дорослими приходив і Педді Кеван. Тепер це був незграбний підліток років п’ятнадцяти чи шістнадцяти, хоч в колі чоловіків він усе ще здавався дитиною. Присівши навпочіпки, Педді захоплено переказував якусь чергову плітку; його блакитні, злегка примружені очі блищали, а з веснянкуватого засмаглого обличчя не сходила хитрувата усмішка.

— Ви чули? — питав він і без передиху починав торохтіти, розповідаючи про якусь нову велику оборудку, про останні знахідки на Великому Боулдері або ж розписуючи історію про те, як партія старателів перехитрила агента іноземної фірми, якому здалося, ніби він зможе купити за безцінь їхню ділянку, коли поставить їм пива.

— Ну, звісно, хлопці хильнули з ним як слід, — радісно вигукував Педді, — та й попідписували всі папери! А ТовстийПарсонс не став підписувати. Бо ж він, крім води, нічого в рот не бере! І полетіла к бісу угода. Хлопцям що? Вони собі погуляли на дурничку, а в іноземця з кишені п’ятдесят фунтів так і загуло!

Педді провідував Саллі, коли вона хворіла, і якось навіть приніс їй пучечок дикої касії. Він і раніше, весною, приносив їй квіти і знав, що вона найбільше любить саме ці маленькі золотаві квіточки з ніжним та пряним запахом. Касія цвіте майже круглий рік, і вздовж русел пересохлих струмків, де вона росте, повітря на цілі милі довкола напоєне її ароматом. Педді знав таку місцинку за Хеннанським озером, де касія суцільним килимом вкривала землю.

Він казав, що іноді йому щастить заробити кілька шилінгів, продаючи букетики касії кокетливим офіціанткам з нових трактирів або дівчатам мадам Марсель. Вона переїхала сюди з Кулгарді, коли в Хеннані настала смуга процвітання. Переїхали і японки й оселилися в будках за головною вулицею. Вони просто схиблені на квітах, та, на жаль, не мають грошей, щоб їх купувати, скаржився Педді. Вони зграєю накидаються на нього, скрекочучи, немов сороки, коли він, буває, проходить мимо з оберемком квітів. Щоб якось відкараскатись від них, він змушений давати їм то кілька кущиків червоного горошку, то пучечок касії. В Хеннані неможливо було дістати ніяких квітів, крім польових, і Педді вихвалявся, що заробив минулої весни купу грошей, торгуючи квітами в трактирах та домах розпусти.

Коли Педді приходив з пучечком касії в руках і, примостившись навпочіпки, починав весело торохтіти, Саллі важко було повірити в те, що вона чула про цього хлопчиська. Навіть доброму собаці можна дати погану кличку, думала вона. Педді доводилось самому дбати про себе, а це нелегко.

Сем Маллет казав, що Педді хитрий, як мавпа. Ніхто так не знає всіх таємниць будь-кого з жителів приїску, як цей хлопчисько, а заради грошей він готовий на все. Без найменших докорів сумління він зашахраює собі золото в кого завгодно — аби лиш трапилась можливість. Кілька разів йому й самому щастило знаходити чималі самородки, а коли старий Джордж продав ділянку поблизу Маунт-Шарлотт, на якій він працював разом з Педді, хлопець, звісно, також одержав свою частку.

Золотошукачі не любили Педді Кевана й не довіряли йому, хоч рудокопи і вдавались до його послуг, коли треба було збути шмат «джіму», — так називали вони золото, добуте в руднику з допомогою молота Джімпі. Це золото не так уже й важко було винести з шахти, заховавши в торбинку з харчами або в котелок.

Коли Педді працював на дядечка Баггінса, він був посередником між рудокопами та Баггінсом, що скуповував «джім». І жах який зчинився скандал, коли з’ясувалось, що, перш ніж передати золото крамареві, Педді самовільно відраховував собі комісійні. Але Педді знав, як захистити себе. Він швидко загасив пристрасті і вийшов переможцем, пригрозивши донести куди слід про махінації дядечка Баггінса.

Педді вихвалявся, що може «притиснути» й декого з найбільших «тузів», і, слід сказати, справді «притискав», коли йому це було вигідно. Педді не любили ні рудокопи, ні власники рудників. Та хлопця це зовсім не турбувало. Він поводився нахабно й самовпевнено, ніби був у найкращих стосунках з усіма.

Саллі гадала, що зможе благотворно вплинути на хлопця, якщо виявить до нього материнське піклування. Тому вона сказала Педді, що полатає йому штани, якщо він випере їх і принесе їй чистими. Педді позичив штани у Фріско й ходив у них, поки Саллі нашивала безліч латок на його власні; при цьому вона вирішила скористатися з нагоди і дати хлопцеві добру пораду.

— Ти хлопець з головою, Педді, — сказала вона. — І з тебе можуть вийти люди, якщо ти постараєшся завжди бути охайним і чесним.