Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

Холод почав проймати Карпа. Вiн почутив, що його тiло труситься од голови до самих пальцiв на ногах, що в його голова горить нiби вогнем. Вiн повернувся на мiсцi й зачепив головою гiлку грушi, вкриту снiгом. Снiг, неначе пух, посипався на його голову, на плечi, на голу шию, за пазуху. Тодi тiльки вiн опам'ятувався, набрав у руки снiгу, приклав до голови й тихою ходою пiшов у хату.

В хатi було тихо й сумно; нiхто не говорив нi слова, тiльки вогонь палав та трiщав у печi i здавався однiєю живою веселою iстотою в мертвiй хатi. Вже в хатi i свiтло погасло, а Кайдаш сидiв у шинку, пив з кумом горiлку й там заночував.

На другий день перед обiдом Кайдаш увiйшов у хату i унiс двоє нових мотовил.

- Нате вам двоє мотовил та, про мене, очi повиколюйте собi, - сказав Кайдаш, кидаючи мотовила на лаву.

Мотря весело глянула на мотовила, зараз по обiдi витягла з своєї скринi починки й почала мотать. Нове мотовило аж гуло в її руках i вряди-годи черкалось об сволок, об стелю. Нi один цар не махав з такою втiхою скiпетром, як Мотря своїм мотовилом. Вона почула в собi дух господинi, самостiйної господинi. Свекруху брала злiсть. Для неї невiстчине мотовило гуло, неначе кусливi джмелi кругом її голови.

"Пропадуть мої конопельки! Похоплива невiсточка попряде їх собi на полотно поперед мене", - подумала Кайдашиха.

А невiстка мотала починки, полiчила чисницi та пасма, скинула пiвмоток з мотовила й сховала в свою скриню.

- Ховай, невiсточко, в свою скриню, що запiрвеш. Швидко сховаєш усе наше добро, ще й нас убгаєш у свою скриню, - промовила свекруха.

- Не бiйтесь! Такого добра не сховаю, а якби вас знайшла й своїй скринi, то ще б i надвiр викинула, - сказала невiстка.

Другого дня Мотря позбирала свої й Карповi сорочки й намочила в лузi.

- Чом же ти не забрала та не помочила вcix сорочок? - спитала мати.

- Тим, що вас ycix бiльше обпирати не буду. Перiть coбi самi; адже ж маєте руки.

- Нащо ж той захiд на два рази? Xiбa ще мало гармидеру в хатi? Нащо ти наляпуєш зайвий раз у хатi? - сказала Кайдашиха.

Мотря не слухала матерi. Вона пооджимала свої сорочки, другого дня одзолила, попрала и покачала. Кайдашиха мусила заходжуватись сама коло своїх сорочок. Вона вже й не говорила за те чоловiковi, тим що боялась колотнечi. Вона думала, що все те якось перетреться, перемнеться та й так минеться. Але воно таки не минулось.

Раз Мотря спекла хлiб. Хлiб не вдався. Вона подала його на стiл до борщу; хлiб вийшов липкий, з закальцем на два пальцi. На бiду й борщ вийшов недобрий.

- Недобрий борщ, - сказав Лаврiн.

- Але й хлiб спекла, хоч коники лiпи! - сказала сердито Кайдашиха.

- Аж у горлi давить, - обiзвався i coбi старий Кайдаш.

Як на лихо, Лаврiн, жартуючи, взяв та злiпив з м'якушки коника, поставив його на столi, ще й хвоста задер йому вгору.

Мотря зирнула на коника та й скипiла, неначе хто линув на неї окропом. Вона лучче витерпiла б лайку, нiж смiшки.

- Лаяли, били, а це вже знущаються надо мною! - крикнула Мотря й кинула об стiл ложкою.

- Чого ж ти кидаєш ложкою нам усiм у вiчi? Честi не знаєш, чи що? - сказав старий Кайдаш.

- Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на святий хлiб ложкою, - обiзвався вперше сердито на свою жiнку Карпо. - Позабризкувала стравою усiм oчi. Щось ти справдi вже дуже розiбралась.

- То варiть та печiть собi самi. Я нiчим вам не вгоджу, - сказала Мотря, одiйшовши до печi.

- Якби ти була наймичка, то ти б собi одiйшла од нас, а ми пекли б та варили самi собi, - сказав Кайдаш.

"Будете ви й так самi пекти й варити", - подумала Мотря й задумала на другий день варити обiд тiльки для себе та для Карпа.

Другого дня Мотря встала дуже рано, сiла собi прясти, потiм затопила в печi, знайшла два невеличкi горщечки й приставила в одному борщ, а в другому кашу; якраз стiльки, скiльки треба було на двi душi. Вона задумала й вечеряти з Карпом окремо.

Кайдашиха спала собi гарненько на печi та викачувалась. Полум'я трiщало в печi, окрiп булькотiв, а вона потягалась на печi в теплiй постелi, думаючи, що невiстка варить обiд на всiх. Вже стало розвиднятись, Кайдашиха злiзла з печi, глянула в пiч i вглядiла двоє маленьких горнят.

- Що це ти, Мотре, вариш у тих горнятах? - спитала вона.

- Борщ та кашу, - одказала Мотря.

- Нащо ж ти приставила страву в таких маленьких горнятках? Сьогоднi ж не п'ятниця: i батько буде обiдати.

- Буде обiдать, як ви наварите, бо я на вас усiх не буду бiльше варити. Я вам нiчим не догоджу. Варiть самi собi, одначе ви вчились в панiв.

Надворi вже свiтало. Сiм'я обiдала рано, а Кайдашисi прийшлось тiльки що заходжуватись коло сирих бурякiв та коло капусти.