Іван Франко - Перехресні стежки

Аж ось зробився шум і гомін між народом:

— Староста йде! Староста йде!

І справді, перед заїздом показався пан староста в супроводі будівничого, ще кількох панів і бурмістра. Селяни мовчки поклонилися йому і зробили йому дорогу, якою він, випростуваний мов свічка, пройшов аж до подіум. За ним слідом і прочі пани. На подіумі стояв уже Євгеній в товаристві кількох священиків і обох референтів-селян. Пан староста дуже чемно привітався з Євгенієм, а вийшовши на подіум, окинув оком величезну возівню, заповнену мужицькими головами.

— Ну, численне зібрання! Численне зібрання! — мовив, обертаючись до Євгенія. — Справді, можна вам погратулювати, пане меценасе.

— Біда вовка з лісу гонить, пане старосто, а селян на віче, — з усміхом мовив Євгеній.

— Жаль тілько, що сьогодні даремний був їх труд, — з уданим співчуттям мовив староста.

— Як то даремний?

— Не з моєї вини, пане меценасе, їй-богу, не з моєї вини! — сквапно додав староста.

— Але ж я не розумію, що сталося.

— Ось прошу, пан міський будівничий, оглянувши комісіонально сей будинок, заявив під своєю урядовою присягою, що вважає його небезпечним для життя і здоров’я так численного зібрання. І для того… дуже мені прикро, пане меценасе… прошу вірити… тим прикріше, що зібрання справді дуже гарне…

— Значить, пан староста?..

— Повторяю: не я. Справоздання пана будівничого було для мене правдивою несподіванкою.

— Значить, наше нинішнє віче не відбудеться? — весь поблідлий, запитав Євгеній.

— На жаль, ні! Прошу се зараз оголосити зібраним і зарядити, щоб безпроволочно спорожнили локаль.

Ся розмова велася півголосом, так що тільки ті, хто стояв у безпосередній близькості, могли чути її. Тим часом у возівні стояв глухий гамір від соток зібраного народу. Деякі, що їм зачинало бути горячо в кожухах серед стиску, почали домагатися, щоб розпочинати віче. Та ось у перших рядах зібраних, тих, що були найближче коло подіуму, почав уставати якийсь гамір, якийсь неспокій.

— Що там? Що там? — летіли швидкі, півголосні запитання з різних боків. У відповідь на ті питання перекидано якісь уривані слова, рухи, окрики. Гамір ріс з кождою хвилею.

— Прошу втишитися! — крикнув Євгеній, виходячи наперед.

— Тихо! Тихо! Мовчіть там! Слухайте! — лунали голоси в різних кутах возівні. Треба було з півмінути, поки все втишилося.

— Браття селяни! — мовив Євгеній. — Дякую вам сердечно, що, незважаючи на непогоду і заметіль, ви прибули так численно на мій поклик. Тим ви дали доказ, що розумієте своє положення і щиро бажаєте подумати про його поправу. Ви доказали, що хочете самі працювати, самі боротися з лихом, яке допікає вам з різних боків. Ви показали, як безсоромно брешуть або навмисно дурять себе ті, котрі вважають вас якимись недорослими дітьми, якимось стадом баранів, що їх пастух мусить пасти і стригти.

— Пане меценасе, — перервав йому староста, — перепрошаю. Таким тоном говорити я не позволю. Прошу зараз…

— Зараз скінчу, а щодо тону, то най пан староста будуть спокійні. Я знаю, яким тоном маю промовляти, і готов відповідати за кожде слово.

— Що там! Що там! Вільність слова! — гукнув із юрби один священик.

— Вільність слова! Вільність слова! — повторило кількадесят селян.

— Дорогі браття! — мовив Євгеній. — Тота наша вільність слова нині ще така буде, як теля на дуже коротенькім припоні. Власне пан староста завідомив мене, що наше нинішнє віче не може відбутися.

— Га! Як се? Чому се? — заревла ціла юрба величезним окриком.

— Прошу вспокоїтися! — крикнув Євгеній, а по хвилі говорив далі. — Бачите, отся возівня — подивіться на неї. Як вам здається? Правда, вона ще не дуже стара, і ми не такі Самсони [77] Самсон — давньоєврейський біблійний (старозаповітний) герой, що мав надзвичайну фізичну силу, яка крилася в пасмах його волосся. Вчинив багато подвигів у боротьбі з филистимлянами. Останній подвиг — розвалив храм, де зібралося багато ворогів. Тоді ж загинув і сам. , щоб могли розперти її плечима. А тим часом тутешній пан будівничий — ось він, придивіться йому! — під присягою зізнав, що вона грозить заваленням і він не ручить за наше безпеченство.

— Брехня! Безсоромна брехня! Сором будівничому! Фальшиво присяг! — посипались окрики.

— Дорогі браття! Прошу вас, покажіться вдячними сьому нашому опікунові, що так дбає за наше життя і здоров’я. А тепер — бачите, пан староста жадає, щоб ми розійшлися.

— Не підемо! Не підемо! Будемо радити, аж отся халабуда розвалиться! — ревли голоси з юрби.