Віктор Гюґо - Собор Паризької Богоматері

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Гюґо - Собор Паризької Богоматері» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1976, Издательство: Молодь, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Собор Паризької Богоматері: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Собор Паризької Богоматері»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Собор Паризької Богоматері» — один із найвідоміших романів класика французького романтизму Віктора Гюго. У творі відображені сильні людські пристрасті, розкриті проблеми історичного прогресу і соціальної справедливості, а також вічна проблема боротьби добра і зла.

Собор Паризької Богоматері — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Собор Паризької Богоматері», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Голос молодого гульвіси, озброєного з голови до п'ят, перекривав увесь цей гамір.

— Слава! Слава! — горлав він. — Сьогодні я вперше вийду на поле бою! Волоцюга! Я волоцюга, клянуся христовим черевом! Налийте-но мені вина! Друзі мої, моє ім'я Жеан Фролло дю Мулен, я дворянин. Я певен, що якби бог був рицарем, він би став грабіжником. Брати мої, ми йдемо в чудовий похід. Ми хоробрі. Обложимо Собор, виламаємо браму, заберемо красуню, врятуємо її від суддів, врятуємо від попів, зруйнуємо монастир, спалимо єпископа в його єпископському палаці, і все це ми зробимо швидше, ніж будь-який бургомістр устигне проковтнути ложку супу. З нами справедливість! Ми пограбуємо Собор богоматері — і край. Ми повісимо Квазімодо. Чи знайомий вам, мої красуні, Квазімодо? Чи доводилося вам бачити його задиханого верхи на великому дзвоні в день тройці? Клянусь рогами сатани, це щось надзвичайне! Це справжній диявол верхи на мідній пащі. Друзі мої, вислухайте мене, я всім серцем волоцюга, всією душею арготинець, я — вроджений бродяга. Я був дуже багатий, але я проїв своє багатство. Моя матуся готувала мене в офіцери, татусь — у диякони, тітонька — у радники суду, бабуся — у королівські протонотаріуси, двоюрідна бабуся — у скарбники військового відомства, а я став волоцюгою. Я сказав про це моєму татусеві, який кинув мені в пику свій прокльон, моїй матусі — шановній жінці,— вона почала хлипати й рюмсати, як оце мокре поліно на каміновій решітці. Хай живуть веселощі! Я просто шаленію! Шинкарко, мила моя, дай-но іншого вина! У мене ще є чим платити. Не хочу більше сюренського, воно дере горло. З таким же успіхом я можу полоскати горло плетеним кошиком.

Увесь набрід реготав і аплодував йому; помітивши, що галас навколо нього посилюється, школяр вигукнув:

— Який чудовий гомін! Populi debacchantis populosa debacchatio! [164] Шаленіючого люду багатолюдне шаленство! (Середньовічна латинь). — І, закотивши очі, він заходився співати, наслідуючи каноніка, що розпочинає вечерню: — Quae cantica! Quae organa! Quae cantilenae! Quae melodiae hic sine fine decantantur! Sonant melliflua hymnorum organa, suavissima angelorum melodia, cantica canticorum mira!.. [165] Який спів! Які органи! Які кантилени! Які мелодії линуть тут без краю. Звучать медоточивими гімнами органи, лунає найніжніша ангельська мелодія, чудова пісня пісень!.. (Середньовічна латинь).

Раптом він урвав спів.

— Чортова шинкарко, давай-но вечеряти!

Настала хвилина майже цілковитої тиші, і тоді в свою чергу залунав пронизливий голос князя циганського, який повчав циган, що оточили його:

— …Лисицю звуть Адуїною, лиса — Блакитноногим, або Лісовим бродягою, вовка — Сіроногим чи Золотоногим, ведмедя — Старим або Дідом. Ковпак гнома робить людину невидимкою і дає змогу бачити невидиме. Кожну жабу, яку мають охрестити, слід убрати в червоний або чорний оксамит і прив'язати їй дзвіночок на шию і дзвіночок до ніг. Кум тримає голову, кума — зад. Демон Сідрагазум має силу примусити дівчат танцювати голими.

— Клянуся обіднею! — перебив його Жеан. — Хотів би я бути демоном Сідрагазумом!

Тим часом в іншому кутку шинку волоцюги продовжували озброюватися, перешіптуючись.

— Бідолашна Есмеральда! — казав один циган. — Вона ж наша сестра. Треба її витягти звідти.

— А чи ж вона все ще в Соборі? — спитав якийсь, схожий на єврея, лахмітник.

— Так, хай йому чорт!

— Ну, тоді, друзі,— вигукнув лахмітник, — у похід на Собор богома-тері! Тим більше, що там у каплиці святого Ферреола та Ферюсьйона є дві статуї, які зображають: одна — святого Іоанна Хрестителя, а друга — святого Антонія, обидві із щирого золота, вагою сім золотих марок і п'ятнадцять естерлінів, а постамент у них із позолоченого срібла, вагою в сімнадцять марок і п'ять унцій. Я розуміюся на цьому, я — золотар.

Тут Жеанові принесли вечерю, і він, поклавши голову на груди дівки, що сиділа поруч нього, вигукнув:

— Клянуся святим Вультом Люкським, якого народ зве «святий Чванько», я цілком щасливий. Он там, проти мене, сидить бовдур, голомозий, наче той ерцгерцог, і дивиться на мене, а он ліворуч — інший, у якого зуби такі довгі, що закривають усе його підборіддя. А сам я, немов маршал Жіє при облозі Понтуаза, — мій правий фланг упирається в горб. Пуп Магомета! Приятелю, ти схожий на продавця м'ячів для гилки, а сів поруч мене! Я дворянин, мій друже. Торгівля не сумісна з дворянством. Іди геть. О-ля-ля! Гей, ви там! Не битися! Як, Батісте Птахоїд, у тебе такий надзвичайний ніс, а ти підставляєш його під кулак цього йолопа. От дурень!.. Non cuiquam datum est habere nasum [166] Не кожному дано мати ніс (лат.). . Ти справді божественна, Жакеліно Гризи-Вухо, шкода тільки, що ти лиса. О-ля-ля! Мене звуть Жеан Фролло! У мене брат архідиякон. Чорти б його взяли! Усе, що я вам кажу, істинна правда. Ставши волоцюгою, я з легким серцем відмовився від тієї половини будинку в раю, яку мені обіцяв брат: dimidiam domura in paradiso [167] Половина будинку в раю (лат.). — я цитую справжній текст. Я маю ленне володіння на вулиці Тіршап, і всі жінки закохані в мене. Це така сама правда, як те, що святий Елуа був чудовим золотарем і що п'ять ремісничих цехів міста Парижа це: дубильники, кожум'яки, чинбарі, гаманечники та парильники шкір, і що святого Лаврентія спалили на вогнищі з яєчної шкаралупи. Клянуся вам, друзі:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Собор Паризької Богоматері»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Собор Паризької Богоматері» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Собор Паризької Богоматері»

Обсуждение, отзывы о книге «Собор Паризької Богоматері» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x